Лиш боротись значить жить

Головна статті
Лиш боротись значить жить
Life is a Battle
Всі сторінки

 

Назва: «Лиш боротись значить жить»

Автор: Наумець Катерина Олександрівна

 

 

Важливим етапом у розвитку правової системи в Україні було запровадження магдебурзького права, що поширилось на українські міста в середині XIV ст. і передбачало надання міській громаді право здійснювати місцеве управління, запровадити модель місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в ряді документів отримало назву німецького чи саксонського права.

Магдебурзьке право у більшості досліджень визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування.

Магдебурзьке право поширилось спочатку на Польщу разом з німецькими колоністами. Сприятливим часом для запровадження німецького права було царювання Казимира Великого, згодом усі "міста і "містечка" Польщі жили за магдебурзьким правом. З Польщі німецьке право поширилося на Литву і Русь. У Галичині Магдебурзьке право з'являється при руських князях.

Прагматизм і універсальність магдебурзького права, з одного боку, та духовна спорідненість українців з європейською культурою, з другого боку, об'єктивно зумовили його швидке поширення на українських землях у всіх сферах життя. Це відбувалося паралельно зі збереженням і розвитком українського звичаєвого права. Однак польські та німецькі впливи зростали тут і в сер. XV ст. домінують у Великому Князівстві Литовському. Про це свідчать факти надання українським містам магдебурзького права в повному чи обмеженому обсягах.

Перше українське місто, яке набуло магдебурзького права, — Новий Санчна, що на Лемківщині (1299р.). У 1339р. останній галицький князь Юрій-Болеслав подарував місту Сянок привілей на магдебурзьке право, а з переходом під польське правління майже всі галицько-руські міста отримують від королів привілей на магдебурзьке право: Львів (1356 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.), Стрий та Володимир-Волинський (1431 р.), Луцьк (1432 р.), Снятин (1442 р.), Мукачеве (1445 р.) Рівне (1492 р.).

Першою згадкою про Рівне у сучасній науці прийнято вважати запис латинською мовою із польської хроніки “Рочніка капітульного краківського”. Там ідеться про подію 1283 року: польський князь Лешко у Рівному вступив у бій із литовським військом і переміг, а багатьох ворогів убив. Становище Рівного різко змінилося по смерті князя Несвіцького в 1481 році. Тоді рівненський двір стає власністю дружини князя — Марії Несвіцької. Жінка діяльна і мудра, наділена незвичайними здібностями, княгиня Марія за життя чоловіка, напевно, не могла повною мірою реалізувати свою життєву енергію. Та енергія обмежувалась панськими покоями та родинними турботами. Маєстат жінки-шляхтянки змушував її коритися у всіх світських справах волі чоловіка. По смерті чоловіка Марія важко переживала втрату і тому вирішила змінити місце помешкання. Напевно тоді вона і пригадала мальовничі рівненські луки та діброви, які не раз об’їжджала ще при чоловікові. Це вплинуло на вибір Марії. Вона оселилася у Городку неподалік від Рівного. Буйна зелень, річкові заплави та стави, неповторні ландшафти цього прадавнього села вмиротворювали душу. А тимчасом у сусідньому Рівному Марія Несвіцька надумала влаштувати собі пожиттєвий осідок.

Аби втілити задумане, треба було докласти не лише чималих грошей, але й багаторічної праці. Проте княгиня планомірно здійснює задум: закладає у селі дерев’яний замок, наказує викопати навколо нього оборонні рови. А разом із тим запрошує сюди ремісників, майстрів, поселенців, які поступово облаштовують та обживають сусідні із замком вулиці. Село рік від року зростає, розбудовується.

Наприкінці XV століття Рівне перетворювалося на очах. Щоб уявити тогочасну картину міського життя, звернемося до поетичного образу Олега Ольжича:

О, горда певність дужої руки,

Набряклих м’язів радісне щеміння

І дух, бадьорий, гострий і п’янкий,

Розколотого долотом каміння!...

А в сутінках, коли пора кінчать,

Коли сурма усіх спочити кличе,

Ще довго на риштованнях стоять

Стрункі і невгомонні будівничі.

Первісне місто у плані нагадувало трикутник. Власне, своєрідністю місця було тут те, що течія Усті розділялася на два рукави. Водна перешкода була зручною для передбачення оборони від ворогів. Замок закладався на острові, був зусібіч оточений водою, обсипаний земляними валами. Міські вулиці розходилися у три боки: у Рівне можна було в’їхати з київського боку, з острозької дороги чи дубенського шляху. Із тих часів, до речі, символом  міського герба є брама, відкрита для в’їзду на три боки.

Назву поселення легенда пов’язує із рівнинністю тутешньої місцевості. Справді, в умовах довколишнього ландшафту це було незвичним, адже з південного і східного боків до міста підступають круті пагорби з пасма Гощанського плато. Друге, що було надто незвичним, — це заснування замку на рівному місці. Як правило, фортеці у нашій місцевості споруджували на горбах, що було виправдано оборонними потребами. Чому ж тут наші предки відступились від правила? Мабуть, при цьому враховувався розлив вод: окрім двох рукавів, річка у цьому місці мала багато заплав та болотистих місць. Це давало свої переваги для оборони міста. Крім того, очевидно, ще в часи Марії Несвіцької при закладанні замку насипали нові греблі та вали, щоб утворити навколо міста непрохідну зону.

Подією, яка вселяла надію на майбутнє, стало надання Рівному Магдебурзького права, тобто права самоврядування. Із проханням про надання Рівному цього статусу княгиня Марія звернулася до польського короля Казимира Ягеллончика, повела справу так, що бажана грамота була невдовзі здобутою. Ця знаменна подія сталася, як вважають, у 1492 році. Відтоді Рівне офіційно іменується містом. А Магдебурзьке право надало змогу прискорити розвиток міського господарства, привернути сюди нових поселенців.

Відтак Марія перенесла до Рівного із сусіднього Городка свою резиденцію. Вона оселилася у палатах на території щойно збудованого замку, звідки відкривався мальовничий краєвид на довкільні землі. Княгиня продовжувала турбуватись про розвиток міста. На ті часи його доля залежала насамперед від торгівлі, яка могла б дати великі прибутки до міської казни. Тому Марія знову клопочеться перед королем. На цей раз — про влаштування у Рівному щорічного ярмарку. Такий привілей місту був наданий, а вдруге усі права Рівного підтверджуються королівською грамотою 1507 року. Про цю грамоту варто згадати окремо. Дана вона королем Зигмунтом княгині Марії на право вічного володіння замком та містом. Документ підтверджує здобутки тогочасного міста та його володарки: “... Замок уже справлений і місце обжите”. Король визнає право Марії передавати рівненський маєток у спадок дітям та нащадкам. “Мають вони, — записано в грамоті, — той вище названий замок Рівне із місцем його, і зо всіма селами та присілками його, і з боярами, і з слугами путніми, і з їх селами, і теж зо всіма людьми — данниками, і слободичами, і тяглими, — і з їх усіма землями..., і зо всім правом і панством, нічого не залишаючи на нас і наших сподкоємців”. Король надає також княгині право на власний розсуд розширювати чи продавати маєток.
Із часу поселення в рівненському замку Марія стала називатися княгинею Рівненською. І вона виправдала цей титул своєю активною діяльністю. Місто останніх двох десятиліть XV та початку XVI століть переживає свій перший розквіт, і в цьому була велика заслуга Марії Несвіцької: вона ніколи не залишалася байдужою до міських справ, клопоталася і словом, і ділом про краще облаштування поселення та блага його мешканців. У народі княгиня Марія зажила популярності саме як щира патріотка свого міста, що з материнською опікою завжди дбала про Рівне. Ось яку характеристику цій історичній особі дає польський краєзнавець минулого сторіччя Тадеуш-Єжи Стецький: “Княжна Марія є одним із найкращих характерних типів своєї епохи. Симпатична її постать славно рисується на тлі волинських подій кінця XV століття; і хоча з тих часів мало до нас дійшло, про княжну, однак, згадок і слідів у місцевих архівах чимало. Побожна, владна, незважаючи на своє вдівство, уміла володіти великими маєтками”.

Протягом кількох десятиліть княгиня Марія самостійно розпоряджалася численними землями, що були залишені їй у спадок, вела господарство дбайливо і ощадливо. У її власність входили нинішні села Рівненщини — околиці Рівного, Корнин, Городок, Квасилів, Степань на Поліссі та інші маєтки. Очевидно, княгиня мала неабиякий хист до ведення господарства. Та й шляхетні родичі, як видно з документів, покладалися на її дбайливість.

14 жовтня 2006 року на головній вулиці Рівного - Соборній – відбулося відкриття  пам'ятника княгині Марії Несвицькій. Через п'ять сторіч княгиня Несвицька-Рівненська постала в камені якраз у тому місці, де вона мешкала і де тепер найбільше вирує життя.

Ідея спорудження пам'ятника засновниці міста належить головному міському архітекторові Миколі Пасічнику, а втілити її в життя судилося талановитому столичному скульпторові Володимирові Шолудьку, який народився і виріс на Рівненщині.

Нелегко було творити пам'ятник цій історичній особистості. Скульпторові довелося ознайомитися з багатьма історичними документами, спілкуватися з музейними практиками. Проте так і не було виявлено жодного зображення Марії Несвицької, тому довелося скористатися замальовками строїв української знаті з історичних джерел.

Пліч-о-пліч з скульптором Володимиром Шолудько працювали його колеги Юрій Козерацький з Києва, Вадим Козерацький з Вінниці та Віктор Фрунзель з Рівного.

Марія Несвицька возвеличується під купольним дахом на своєму князівському кріслі з високою спинкою, верхня частина якого нагадує крила янгола. Вона тримає, неначе показуючи жителям міста сувій пергаменту - грамоту, яка надає місту Магдебурзьке право.  Дорогі шовкові шати, розшиті квітами, спадають додолу.

Мармур для пам'ятника був привезений з Уралу - з селища Коєлга Челябінської області. Він неоднорідного кольору, але це не псує образ, а навпаки додає йому зворушливих відтінків. Скульптуру покрили спеціальним розчином, який оберігає її від руйнування. Від дощу та снігу княгиню Несвицьку захищає спеціально зроблений купол.

Над архітектурною спорудою княгині - кований прапор. Він поєднав у собі родовий герб Несвицьких та є своєрідним символом прихильності до християнства. Окрім численних візерунків, прапор містить у собі кілька елементів. Це хрест, повержений півмісяць, так звана «єврейська зірка», яка є символом християнства.

Таке поєднання символізує приналежність та прихильність до християнської віри. На прапорі зображений образ дзвону, який має закликати до єдності за будь-яких обставин (таке значення він має у геральдиці). Саме його звуки сповіщали про радісні та сумні новини.
Скульптура Марії Несвицької встановлена на спеціальний гранітний постамент. Увечері світло з-під купола надає їй просто казкового вигляду. На думку багатьох мистецтвознавців цей пам'ятник - один з найкращих в Україні.

Вдячні рівняни визнають правительку міста княгиню Марію Несвицьку своєю берегинею і засвідчують глибоку повагу і шану цій величній Жінці-Рівнянці.

Сучасна система адміністративно-територіального устрою склалася в Україні в період панування радянської влади, побудована на тоталітарних засадах і в такому вигляді була вживлена в тіло незалежної Української держави в період її становлення. Вона характеризується високим ступенем централізації влади по лінії уряд-область-район-сільрада (міська рада, селищна рада) та позбавленням представницьких органів на місцях можливості проводити ефективну політику в інтересах людини, тобто надавати громадянам доступні якісні послуги. Ця система на сьогодні є основним стопором для проведення ефективних соціально-економічних перетворень.

Незважаючи на передбачені Конституцією та законами України права місцевих громад на самоврядування та відповідні повноваження, на практиці місцеві ради не виконують покладені на них функції, а їх реалізація перекладається на місцеві державні адміністрації, які апріорі не здатні повною мірою представляти інтереси місцевих громад, тобто фактично порушується право громадян на самоврядність. Низька ефективність діяльності органів місцевого самоврядування в Україні значною мірою обумовлена низьким рівнем бюджетного фінансування та відсутністю механізму трансферу фінансових ресурсів на базовий рівень територіальних громад. Заплутана система управління (взаємовідносини між самоврядними органами та місцевими державними адміністраціями) є перешкодою для втілення в життя прогресивних перетворень.

Варто також відзначити, що існуюча в Україні система організації влади на місцевому рівні не відповідає загальноприйнятим європейським принципам, закладеним в Європейській Хартії місцевого самоврядування, яка є частиною законодавства України (ратифікована Верховною Радою України у 1997 році). Невиконання положень Хартії, і як наслідок, взятих на себе зобов’язань, є суттєвою перешкодою на шляху реалізації курсу на інтеграцію до Європейського співтовариства, задекларованого Україною.

Досвід державного управління в демократичних європейських країнах свідчить про те, що централізація влади на певному етапі призводить до неефективності та навіть недієздатності системи державного управління. Натомість саме децентралізація влади з сильними інститутами місцевого самоврядування сьогодні є провідною формою державної організації розвинутих країн, яка підтвердила свою економічну перевагу над централізованою формою державної організації. Виходячи з зазначеного, проведення адміністративно-територіальної реформи повинно забезпечувати реалізацію принципів децентралізації та субсидіарності, які передбачають утворення в рамках держави самостійних одиниць як носіїв місцевого самоврядування, а також надання таким самоврядним одиницям широкого кола прав та повноважень.

Реалізація цих принципів зробить можливим для місцевих громад на практиці реалізовувати місцеве самоврядування, під яким розуміють право і реальну можливість громад регулювати та управляти значною частиною державних справ у межах, визначених законом, на підставі власної відповідальності та на благо власного населення.

Втілення в життя цих принципів в результаті проведення адміністративно-територіальної реформи створить умови для вирішення суспільних проблем із максимальним наближенням влади до громадян. Адже саме безпосередня обізнаність представницьких органів влади з проблемами на місцях є запорукою реалізації орієнтованої на людину місцевої та регіональної політики.

У той же час наділення представницької влади на місцях широким колом повноважень забезпечить реалізацію принципу „чим більше повноважень – тим більша відповідальність ”, що сприятиме підвищенню прозорості процесу прийняття рішень.

У 1993 році до 500-річчя прийняття у Рівному магдебурзького права відбулася міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми розвитку міст і міського самоуправління: історія і сучасність». Організована міською радою, і площа Миколи Кузнєцова, де знаходиться сучасне приміщення міської виконавчої ради, була перейменована на майдан Магдебурзького права. До цієї знаменної події було випущено спеціальну пам’ятну медаль, а також сувенірний пам’ятний ключ.

Рівне разом з усією Україною починаю з 2000р. щорічно святкує День місцевого самоврядування. Сьоме грудня вибрано для святкування Дня місцевого самоврядування не випадково. Саме цього дня, ще в 1990 році, коли Україна перебувала у складі іншої держави — Радянського Союзу, був прийнятий закон про місцеве самоврядування.

Це - свято нашого способу суспільного життя, в основі якого самоврядна громада. Це - глибоко слов’янська і давньоруська традиція, що бере свій початок з часів Київської Русі. Це - традиція вільних людей, котрі не мають над собою володаря, а визнають лише провідника і виборних людей, яким довіряють і яких наділяють владними повноваженнями. Тільки така влада і є справді народною — владою не над громадою, а легітимною владою самої громади, для громади і в інтересах громади.

Минулого року в Рівному до дня місцевого відбувся святковий концерт у Рівненському палаці дітей та молоді. Святковий захід, режисером і постановником якого стала директор Рівненського міського Палацу дітей та молоді Ірина Первушевська, розпочався із привітань та нагороджень. Зі сцени палацу усіх присутніх зі святом привітали міський голова Рівного Володимир Хомко та секретар Рівненської міської ради Андрій Грещук. День місцевого самоврядування повинен стати третім після Дня Незалежності та Дня Конституції, - відзначив міський голова Рівного Володимир Хомко. - Тільки незалежна, впливова та економічно самодостатня громада може стати фундаментом міцної демократичної української держави. Також Володимир Хомко та Андрій Грещук нагородили подяками й почесними грамотами депутатів міської ради, працівників та управлінців структурних підрозділів Рівненського міськвиконкому. Загалом було відзначено 40 працівників органів місцевого самоврядування.


Отже, історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право і не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільнялися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Читати інші роботи


Life is a Battle

Katerina Naumets

The city of Rivne obtained its name translated from Ukrainian as flat due to plane surface which is rather untypical for Central and Western Ukraine. After husband’s death the wife of Polish prince Mariia Nesvitska who became an owner of the land turned Rivne into a modern city. It was Mariia who applied for Magdeburg rights in Rivne and soon obtained them from a Polish king. Along with economic progress, Mariia brought to Rivne European democratic traditions that substantially influenced further development of the city. Along with the other Ukrainian cities Rivne celebrates the Day of Local Self-Government on 7th December which is the date when the Law of Ukraine on local self-government was approved in 1990. 

 

Відео

English version