Вільне королівське місто Дрогобич: уроки демократії

Головна статті
Вільне королівське місто Дрогобич: уроки демократії
Free Royal City of Drohobych: the Lessons of Democracy
Всі сторінки

Темитика: «Інститути місцевого самоврядування у твоєму місті - чому тобі це не байдуже»

 

Назва: «Вільне королівське місто Дрогобич: уроки демократії»

Автор: Микитяк Тетяна

 


Хоч мені ще немає вісімнадцяти років, але я беру участь у виборах з раннього дитинства. Сімейна легенда каже, що перший раз мене принесли на виборчу дільницю ще в пелюшках, адже  26 червня 1994 року, коли відбувався перший тур виборів Президента України, мені було трохи більше місяця (я народилася 20 травня 1994 року). І відтоді я не пропустила жодних виборів у нашій Незалежній Україні, адже мої батьки, старший брат і сестра свідомі громадяни і розуміють значення цієї важливої події. Спочатку мені було просто цікаво, коли я заходила з дорослими в кабінку, терпляче чекала, поки вони ставили галочки в бюлетенях, а потім гордо несла складений вдвоє папір чи багато паперів і урочисто кидала їх у скриньку з тризубом (про те, що тризуб – герб України я вперше дізналася теж на виборчій дільниці).

З кожним роком я підростала і все більше розуміла суть того, що відбувалося. Адже кожен з нас на чергових, а то й позачергових, виборах обирає собі представників, які від нашого імені управляють країною, регіоном, містом чи селом, та забезпечують умови для повноцінного та комфортного проживання. Беручи участь у виборах, ми тим самим делегуємо частину своїх повноважень на право управляти та приймати рішення іншим особам, наприклад міському голові чи місцевим депутатам. Разом з тим, ми залишаємо за собою право на участь у житті територіальної громади безпосередньо чи через ряд механізмів громадської участі, які є ознакою розвинутої демократії, та передбачені  нормативно-правовими актами місцевого та загальноукраїнського значення.

У травні 2012 року мені виповниться 18 років і у жовтні я вперше візьму участь у виборах. Знаю, що це будуть вибори до Верховної Ради України, знаю, що від того, кого ми оберемо, залежить доля моєї країни, а отже, і моя доля, бо я не відділяю себе від України. Ось чому мені так цікаво, ЯК ЦЕ ВСЕ ПРАЦЮЄ, тобто, як я можу здійснювати керівництво своїм містом і навіть державою.

Але відчуваю, що мій вступ затягнувся і тому переходжу безпосередньо до теми розмови. Отже, як працюють інститути місцевого самоврядування мого рідного міста Дрогобича і які традиції вони успадкували від  колишнього королівського вільного міста Дрогобича, наділеного Магдебурзьким правом.

Прикарпатське місто Дрогобич має давню історію, яка налічує понад дев’ять століть. Підставою для його виникнення послужили багаті запаси кухонної солі у вигляді розчину (соляної ропи), які знаходилися не лише на його території, але й в околицях. Спочатку Дрогобич перебував у складі Київської Русі. Після її занепаду належав до Галицько-Волинського князівства. У 1339 році, після підкорення Русі королівською Польщею, король Казимир надав Дрогобичу права і герб. Герб тоді виглядав так: білий орел тримав на грудях блакитний щит з дев’ятьма топками солі (ймовірно, кількість топок була  встановлена за тодішньою кількістю солеварень у місті). Сучасний герб, затверджений рішенням IX сесії міської ради від 22 вересня 1992 pоку і повторно  рішенням XXII сесії міської ради III скликання від 25 травня 2001 року, виглядає так: в лазуровому полі дев'ять білих  діжок в три ряди — в горішньому чотири, в середньому три, в нижньому дві. Щит обрамований декоративним картушем і прикрашений срібною короною.

Для нашої розповіді найважливішими є  дві дати - 1422 і 1460 роки – надання і підтвердження Дрогобичу Магдебурзького права. Надання Дрогобичу часткового Магдебурзького права зафіксоване в документах від 21 червня 1422 року (грамота короля Владислава Ягайла). А 1 квітня 1460 року новий привілей про переведення міста з руського та польського права на Магдебурзьке видає у Львові Казимир Ягеллончик. Пізніше ці грамоти неодноразово підтверджувалися іншими польськими королями.

У зв’язку з цим, не можу оминути ще кілька красномовних дат. На Україну Магдебурзьке право прийшло в 1356 році, коли ним був наділений Львів. В 1374 році до нього приєднався Кам'янець, в 1432 році - Луцьк, а в 1497 році - Київ. Отже, мій Дрогобич став самоврядним містом на 75 років раніше за Київ.

Із запровадженням Магдебурзького права в Дрогобичі влада магістрату поширювалася на все місто. Під 1460 роком історичні джерела фіксують існування міської ради, а на зламі XV–XVI ст. поблизу давнього замчища з’являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. Ратуша, герб, печатка, міські ваги... – середньовічний Дрогобич мав всі атрибути міста Центральної й Західної Європи. До слова, в епоху розквіту Магдебурзького права (XV-XVІ ст.) у його систему

входило приблизно 1,5 тис. європейських міст, і серед них – Дрогобич, який на той час був багатим і могутнім ремісничим центром, говорячи сучасною мовою, регіону.

Наведу кілька фрагментів з історії розвитку місцевого самоврядування Дрогобича. З 1507 року місту надано право збирати мито на утримання доріг (як бачимо, нинішня проблема з дорогами має глибоке коріння). 1520 року польський король звільнив дрогобичан від участі у відновленні Перемишльського граду, оскільки вони повинні були облаштувати власне місто укріпленнями ("fortalicium Drohobicense"). У 1544 році в місті влаштовується громадський водогід - "aquaeductus et canalium".

Але разом з тим, історія подає й факти утиску місцевих прав: в 1523 році дрогобичанам заборонено проводити публічні збори без дозволу міського посадника, що дає право допускати, що раніше такі збори проводилися вільно. В 1530 році обмежено до одного кількість райців і лавників з числа українського населення.

Однак городяни рішуче боролися за свої права і добивалися успіху. В 1567 році було звільнено від податків колишніх райців міста. В 1578 році дозволено міщанам засновувати ремісничі братства – цехи. 2 червня 1593 року  дрогобицьким міщанам надано право вільного судочинства карних і цивільних справ відповідно до Магдебурзького права: виготовлення вина і шинкарювання у міській корчмі, доходи від яких призначалися на ремонт міських укріплень. За порушення законів існували різні види публічних покарань. Так, у 1729 році зажерливого і жорстокого орендаря Зельмана Вольфовича за скоєння злочинів було піддано публічному покаранню: проведено три рази навколо міської ратуші в присутності багатьох мешканців. В 1771 році міський магістрат зобов’язав бургомістра щомісяця перевіряти усі ваги та міри і неточні ліквідувати.

Відповідно до норм Магдебурзького права, містом управляв магістрат на чолі з війтом (старостою). Обрані в магістрат городяни призначали на річний строк двох бурмистрів - тодішню виконавчу владу. Рада Дрогобича повинна була збиратися в ратуші "не менш одного разу на тиждень, або стільки, скільки буде потрібно". Предметом обговорення на цих засіданнях були спільні інтереси міста, "множення загального добра", попередження збитків, вирішення судових позовів, прийняття заходів до попередження дорожнечі на продукти харчування. Магдебурзьке право також ставило за обов'язок раді вживати необхідні заходи для попередження в місті розбратів, "захищати вдів і сиріт", викорінювати азартні ігри (карти, кістки й ін.). Раді повинні були бути "у всьому слухняні всі ремісники міста". Ті з них, хто порушував устав цеху, підлягали покаранню, яке визначала рада.

Заглянувши в сучасний Регламент Дрогобицької міської ради, прийнятий на першій сесії шостого скликання 19 листопада 2010 року, ми знаходимо багато спільних рис з середньовічним міським самоврядуванням. Міська громада через органи міського самоврядування створює умови, необхідні для вільного розвитку особистості кожного дрогобичанина, для реалізації визначених Конституцією України його прав. 30 жовтня 2010 року до складу Дрогобицької міської ради було обрано 50 депутатів: 25 – за партійними списками, 25 – по мажоритарних округах. Наша рада, мабуть, найдемократичніша на Україні, народними обранцями дрогобичан стали члени і висуванці 14 політичних партій, а саме: "Нашої України", «Сильної України», Всеукраїнського об’єднання "Батьківщина", Партії регіонів, "Християнського Демократичного Союзу", Громадянської партії "ПОРА","УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка", "Національно-демократичного об'єднання "Україна", "Фронту Змін",  Української Народної Партії, Української Національної Асамблеї, Партії захисників Вітчизни, Партії промисловців і підприємців України, Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського об’єднання "Свобода". Очолив Дрогобицьку міську раду Олексій Васильович Радзієвський, колишній народний депутат України, був мером Дрогобича в 1998 — 2002 роках. На мою думку, він гідно продовжує список перших очільників славного міста Дрогобича.

Дрогобицька міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесії скликаються міським головою щомісяця, але в проміжку між ними щотижня проводяться наради при міському голові, на яких присутні представники виконавчих органів, депутати, окрім того можуть прийти представники політичних партій, громадських організацій і трудових колективів (крок вперед у порівнянні з середньовіччям).

Одним з пунктів порядку денного сучасних сесій завжди є так звані «земельні питання», де приймаються рішення про приватизацію комунального майна і земельних ділянок. Це найбільш дискусійний пункт багатьох сесій. Повертаючись у ХУ-ХУІІ століття, ми бачимо ту ж картину. Розподіл ділянок, передача їх у володіння, у спадщину, купівля й продаж здійснювалися тільки з дозволу ради. Кожен такий акт заносився в книгу ради з обов'язковою вказівкою, що за отриману або придбану ділянку городянин зобов'язаний нести встановлені повинності й побори на користь міста. Але якщо раніше середньовічна міська рада Дрогобича ревно стежила за збереженням земельних ділянок, що належали місту, і кожна спроба феодалів зазіхнути на ці землі зустрічала опір, то тепер можновладці без перешкод прибирають до рук («прихватизовують») міське добро.

Збираючи побори, формуючи бюджет міста, рада середньовічного Дрогобича після закінчення строку своїх повноважень, що тривав звичайно рік, представляла звіт. Для вислуховування звіту збирався весь склад ради; крім того, ще обирали спеціальних представників від кожної вулиці, що входила в юрисдикцію самоврядування. Процедура звіту звалася "слухання лічби". Після затвердження звіту війтом міста функції ради вважалися закінченими. Нині, за останнім Законом України, міська рада обирається строком на п’ять років. Але одним із головних обов’язків як міського голови, так і депутатів, є звітування перед громадою не менше, як один раз на рік. В кінці минулого року, 25.12.2011 р., дрогобичани мали можливість побувати на публічному звіті міського голови, який відбувся в Народному домі, і задати йому запитання, які їх хвилюють. На жаль, як мені відомо з засобів масової інформації, не всі депутати Дрогобицької міської ради відзвітували перед виборцями. Але, як не дивно, в місті з приводу цього не було жодних протестів.

У діяльність середньовічної ради також входили турботи про благоустрій міста, безпеку його жителів. Це і зараз є прерогативою депутатів. Але якщо раніше це забезпечувалося головним чином судовими засобами (зокрема, суворо каралися злодійство, підпали, навіть дрібна крадіжка), то тепер ці функції покладено на загальнодержавні органи правопорядку.

Характерною є середньовічна забудова центральної частини Дрогобича. На центральній площі Ринок стоїть гарна будівля міської ратуші. Над нею майорить синьо-жовте знамено, яке вперше з’явилося тут  2 квітня 1991 року, нині цей день відзначають в нашому місті, як День підняття прапора. Слово "ратуша" (польське Ratusz - від німецького Rathaus; у французькому побуті - Hotel de vіlle, в англійському - Town-hall, Guіld-hall) означає і орган самоврядування, і сам будинок. Це збереглося й донині. В розмовній мові дрогобичан часто можна почути: «Ратуша мало дбає про місто», «Ратушу давно треба розігнати» і тому подібне. При цьому, звичайно, мають на увазі представників органів місцевого самоврядування і працівників виконавчих органів, до яких у городян традиційно є багато претензій.

Як і годиться колишньому місту, наділеному Магдебурзьким правом, Дрогобицька ратуша має зал для зборів і церемоній на другому поверсі й годинникову вежу. Багатство ратуші раніше вказувало на багатство й могутність міста. Нині по цьому важко судити про стан міста. Швидше стан Дрогобицької ратуші свідчить про загальний економічний стан в Україні – бідненько, сіренько, заклопотано.

Досвід Магдебурзького права не пройшов для нашого міста, як і в цілому для мешканців європейських міст, безслідно. В країнах сучасної Європи він

ліг в основу нинішнього територіально-адміністративного самоврядування. У країнах ЄС рішення місцевих виборчих органів влади значать для громадян набагато більше, ніж рішення центральних державних органів. А основні гроші, що надходять від платників податків, акумулюються в руках муніципалітету, що обирається місцевою громадою. На Україні, на жаль, головні важелі має центральна влада. Але, придивившись уважно до нормативних документів, які визначають правові, організаційні та фінансові засади здійснення місцевого самоврядування в Дрогобичі, ми не можемо не помітити впливу Магдебурзького права.

Найбільш яскравим прикладом, на мою думку, є Статут територіальної громади міста Дрогобича. Читаючи його, не можна не помітити, що багато положень Статуту сягають своїм корінням «магдебурзької» сивої давнини. Продовжуючи славні традиції городян, які володіли Магдебурзьким правом, нинішні дрогобичани гордяться, що мають свою «малу Конституцією міста». Статут територіальної громади міста Дрогобича було прийнято ухвалою Дрогобицької міської ради ще 24 грудня 1999 року на ХІІ сесії третього скликання. Нині Статут є документом, який регламентує життя моїх земляків. Саме в цьому документі  детально описуються процедури участі громади у вирішенні питань місцевого значення. Стаття 61 Статуту гарантує, що кожному дрогобичанину, який має право голосу на виборах, забезпечується вся повнота прав на участь у місцевому самоврядуванні. Право це може бути реалізоване участю у виборах міського голови, депутатів міської ради, в міському референдумі, консультативному опитуванні громадян тощо.

На мою думку, найбільш ефективними та нескладними в застосувані формами безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення є:

 

  • загальні збори громадян за місцем проживанння (стаття 66 Статуту територіальної громади міста Дрогобича);
  • громадські слухання (стаття 67 Статуту територіальної громади міста Дрогобича та Положення «Про громадські слухання в місті Дрогобичі», прийняте сесією Дрогобицької міської ради 22 червня 2005 року);
  • місцеві ініціативи (стаття 68 Статуту територіальної громади міста Дрогобича, Положення про місцеві ініціативи в місті Дрогобичі ще розробляється);
  • колективні та індивідуальні звереннення до органів і посадових осіб органів місцевого самоврядування (стаття 69 Статуту територіальної громади міста Дрогобича);
  • право на особисту участь в обговоренні питань міського життя ( стаття 70 Статуту територіальної громади міста Дрогобича);
  • участь у загальноміських та територіальних толоках (стаття 71 Статуту територіальної громади міста Дрогобича);
  • участь у масових мирних акціях (стаття 72 Статуту територіальної громади міста Дрогобича);
  • вплив через консультативно-дорадчі органи ( Громадська рада при міському голові Дрогобича активно працює від квітня 2011 року), тощо.

 

…Зимовий короткий день добігає кінця. Я стою в самому серці Дрогобича, на площі Ринок, біля ратуші. Від площі Ринок, згідно середньовічних європейських правил забудови міст, відходять у різні сторони світу сім доріг. Якою з них піде моє місто? Куди вона його приведе? Вірю, що в Європу, до якої на рівні генетичної пам’яті тягнуться дрогобичани, молоді й старші віком, які свято бережуть європейські традиції самоврядування, принесені в Україну Магдебурзьким правом.

Читати інші роботи



Відео

English version