Магдебурзьке право в Дубні

Тематика: Від Магдебурга до твого міста

Назва: Магдебурзьке право в Дубні

Автор: Синюк Віта

Магдебурзьке право (німецьке (тевтонське) міське право) — одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки.

Магдебурзьке право виникло у ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі. Воно полягало, насамперед, у тому, що встановлювало порядок виборів і функцій  органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, ремісничих цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.

В Україні вперше Магдебурзьке право отримало місто Санок у 1339 році. Львову надане воно було у 1356 році, Києву – в 1494-1497 роках. На Волині вперше це право одержав Кременець в 1431 році.

Магдебурзьке право містило готові зразки устрою міського управління, вироблені в Магдебурзі та використовуванні в інших німецьких містах. Функції й обов’язки війта, райців (міської ради), лавників (судових присяжних) зафіксували найдавніші пам’ятки права ХІХ ст., під назвою «Саксонське дзеркало» та судові ухвали  курії шеффенів Магдебурга. Ці не кодифіковані, але авторитетні, правові документи розповсюджувалися на польських та українських землях у рукописному вигляді до видання у XVI ст. правничих збірників Миколаєм Яскерем і Павлом Щербичем.

Магдебурзьке право суттєво відрізнялось від існуючого тоді руського чи польського права: по-перше, автономність міської громади, яка полягала судовій та адміністративній незалежності від місцевих, державних, судових урядовців і установ; по-друге, правом приватної власності на успадковані міські земельні ділянки. Ці два чинники неабияк сприяли підприємницькій ініціативі купців і ремісників, що, у свою чергу, давало матеріальну вигоду і міщанам, і власникам міста.

Дубно вперше отримало міські права на основі грамоти великого князя литовського Олександра, яку він надав князеві Констянтинові Івановичу Острозькому в 1498 р. Тобто, з тодішнього села це поселення над рікою Іква стало містом. Пройшло кілька років, і наше Дубно, яке всерйоз заявило себе як місто європейського значення, отримало Магдебурзьке право – це сталося 28 грудня 1507 року, коли польський король Сигізмунд І своєю грамотою не тільки підтвердив грамоту Олександра, але й дозволив Констянтинові Івановичу в нагороду за його заслуги перед батьківщиною збудувати в Дубно укріплений замок, щоб відбивати набіги татар та інших ворогів. а взагалі, Магдебурзьке право діяло в Дубні аж до 1831 року.

Коли в 1507 році були запровадженні ярмарки, тут почали збирати мито із приїжджих купців-брукове, брамоване, торгове, також дозволялось займатись промінацією, тобто виготовляти і продавати міцні напої. Видатний історик, дослідник нашого краю Микола Теодорович у своїх працях писав про те, що володарям Дубна дозволялося оселяти в місті купців, ремісників, будувати корчми, шинки, продавати мед, горілку, пиво. Місто звільнялося від судів та влади воєвод, намісників, й міщани не були зобов’язані звітуватися перед ними, бо встановлювався міський, власний суд. Створювалось своє управління (щось приблизно схоже є й нині в місті Дубні).

Тодішнє дубенське магдебурзьке право вельми серйозно протистояло шляхетському самоправ’ю. Хоча поміщик, а особливо магнат, був необмеженим власником міста; хоч магістратові й надавалась судова влада, але все одно перебувала майже в абсолютній залежності й під контролем володаря Дубна. Власник Дубна мав прямий вплив на вибір членів міського управління, він не лише затверджував на посади кандидатів, вибраних магістратом, а й мав практично необмежений контроль над іншими владними структурами і приватним життям міщан.

Хочеться сказати декілька слів і про засновника міста Дубна – Констянтина Івановича Острозького, котрий відіграв основну роль у становленні і подальшому розвиткові економічного, політичного, і культурного життя центру Волині.

Дата його народження достовірно невідома. Різні джерела подають різні відомості. В наш час прийнято в історіографії прийнято вважати 1460 р. – датою народження.

Щодо виховання, то в ранньому віці Констянтин Іванович став сиротою, і ним опікувались бояри, а згодом – старший брат Михайло.

До 1490 р. джерела не згадують К.І.Острозького, і лише в 1491 р. він виходить на арену, як громадський діяч.

Без сумніву, Констянтин Іванович брав участь в обороні від набігів татар 1491 р. В цих походах Острозький блискуче проявив себе, і його діяльність була високо оцінена польським королем Казимиром, а пізніше і сам Олександр і Сигізмунд І теж не раз заявляли про це у своїх грамотах.

Після багатьох подвигів Острозький отримує жалувану грамоту (1497 р.) від литовського князя Олександра на володіння деякими селами Луцького повіту, а саме Здовбицею, Глинськом, Дерманем, Лебедями, Кунином, Богдашівом, Здолбунівом, замками Красилів і Черленів, і право розпоряджатись всім цим на власний розсуд. Ця грамота була важливою Острозькому у двох відношеннях: з одного боку вона показує, що Констянтин Іванович отримав гетьманство, з іншого – вона зробила Острозького, і так достатньо багатого, найбільшим власником на Волині.

Проте доброзичливість князя Олександра на цьому не закінчилась. 6 червня  1498 року великий князь видає дві інші, одна з який надавала міські права для Дубна (тобто населення діставало право називатись містом, отримало дозвіл побудувати замок, запровадити ярмарки і торги). Друга надавалась Констянтину Івановичу на великий і багатий угіддями маєток Здетень (Дятлово) Троцького району.

У 1499 році Москва оголосила війну Литві. Воєначальником усіх литовських військ став К.І.Острозький. У 1500 р. відбулась битва на р. Ведрош. Як свідчать історики, співвідношення військ було доволі нерівномірним: литовців – 4 тис., а московського війська – 40 тис. Так як сили були нерівні, литовське військо зазнало поразки. Князь Острозький потрапив в полон до московського царя. Умови перебування були досить важкі, князь довго терпів страждання, і, врешті розуміючи, що без хитрощів і ризику не обійтись, він вирішує втекти з полону. Тому він дає згоду на пропозицію служінню московському царю. У Москві це рішення прийняли з великою радістю, йому назначили сан боярина, і наділили певними привілеями.

Під приводом огляду прикордонних земель, князь втікає на Вітчизну. Таким       чином, пробувши в полоні довгих 7 років, князь повертається в Литву.

Після смерті Олександра на престол вибрали його брата Сигізмунда. Після повернення Острозького Сигізмунд повернув йому всі його регалії: староства – Брацлав, Вінниця, Звенигород, надав посаду старости луцького і маршалка Волинської землі.

1507 року князь дістає від Сигізмунда досить важливі жалувані грамоти: право на володіння маєтком Чуднів, повне володіння Звягелем, право заснувати місто Дубно, звести Дубно і наділити його Магдебурзьким правом.

Славна сторінка у звитяжній боротьбі з ворогами припадає на 1514 р, коли відбулась третя війна з Москвою, відомі в історії битвою під Оршею, в якій Москва зазнала жахливої поразки, завдяки вмілому маневру Констянтина Острозького.

Найголовнішим результатом оршанської перемоги – королівський дозвіл Констянтину Івановичу спорудити кам’яні церкви у Вільні-Троїцьку і Миколаївську (так як Казимиром попередньо було заборонено будувати церкви)

Останні діяння великого князя були направлені на користь рідного народу. Він суттєво посприяв покращенню становища православних вірян, побудував багато храмів.

Проживши 70 років, які були важкими і повними переживань, доблесний гетьман правословно-руської Литви Констянтин Іванович Острозький помирає. Сталось це 18 серпня 1530 року.

Якщо простежити всю історію Литовсько-руської держави, важко знайти таку особистість, яка б з талантом полководця і державного діяча поєднувала повне розуміння потреб свого народу, гаряче і вміле служіння йому, вірність церкві і високу моральну чистоту, чим особливо вирізнявся князь Констянтин Іванович Острозький.

Костянтин Іванович Острозький

З часів Київської Русі важливу роль відігравали міста. Їх розвиток залежав як від політичного так і від економічного факторів. Розвиток міста Дубно регулювався системою норм, відомих, як Магдебурзьке право, яке Дубно отримало у 1507 році.

Магдебурзьке право німецького походження було лише правовим оформленням міста у XVI-XVII ст. Воно стало українським муніципальним правом.

В місті рамки Магдебурзького права обмежувались інститутом війтівства, який дозволяв власникам Дубна здійснювати контроль над містом.

У місті запроваджувалися дві колегії – лавників і радців, які були наділені судово-адміністративними функціями, складалися з виборних урядників. Очолював колегію лавників війт. Хоч війт і наділявся необмеженою судовою владою, але вирок виносив при узгодженні з лавниками. Вони обирали пожиттєво. Суд лавників розбирав кримінальні справи про вбивства, ґвалтування, розбої, грабунки, крадіжки і т.д.

В Дубні щорічно обирали бургомістра і радців, які становили раду міста. Війта призначав князь Острозький. Війт очолював кримінальний суд. Важливою рисою внутрішнього життя міста було існування загальних зібрань міської общини, на яких вирішувалися повсякденні проблеми та розслідували кримінальні злочини. Хоч місто й мало Магдебурзьке право, але часто керувалося традиційним копним правом і організовувалися вічові збори. Найважливіші судові справи розглядалися замковим судом.

Порушення Магдебурзького права було звичним явищем. Дубно не могло звільнитися від опіки князів, і жителі були змушені рахуватися з їх волею. За власниками зберігалися функції поліції, нагляду за міськими мірами, вагами, визначенням цін на товари.

Адміністративна діяльність міського управління регулювалась законодавчими актами князя Острозького та інших спадкоємців міста. Вони визначали строки проведення  виборів міських урядовців. Був такий порядок і установлений для Дубна.

Також на підставі грамоти  князя Олександра був створений у Дубні орган місцевого самоврядування – магістрат.

У компетенцію магістрату входили справи міської адміністрації, господарства, фінансів, виконання покарань, поліції. Головою міського уряду був війт, який призначався Володарем міста. Його прерогативою було управління загальною адміністрацією, міськими справами і судами за допомогою комісії лавників.

Війт головував на суді лавників, які розглядали кримінальні справи, а з середини XVI ст. – цивільні справи. Вибирали війта на виборній конкурсній основі, і він затверджувався князем. Для здійснення правосуддя лавники мали шибеницю, ката і карального меча.

Поточними адміністративними і міськими справами займалася рада, в особі виборних урядовців – радців. До їх складу входили ключники, які управляли міським господарством, а також – ті, хто збирав податки.

Радці, як і лавники, виконували свої обов’язки порічно, почергово і були присутні в магістраті при розгляді кримінальних і цивільних справ.

На посаду бургомістра колегія радців обирала зі свого складу, функціонування міської магістратури забезпечував штат урядовців-писар, квартирмейстери, судові виконавці та ін.

Вибори урядовців проводилися на зборах усього поспільства в ратуші, але – з участю цехів і заможної верхівки міста. Церемоніал відзначався пишністю і розпочинався після церковної відправи. Обрані приносили присягу: спочатку – радці, потім – лавники. Як правило, обиралося чотири радці і чотири лавники замість дванадцяти, як це визначалось правом. Зрідка їх обирали більше. Раду очолював бургомістр, а лаву – війт. Бургомістром по черзі поквартально ставали радці. Судові засідання обидві колегії переважно проводили спільно.

Крім цих урядовців, у міське управління входили допоміжні служи, які займалися збором податків – шафари. Засідання міських урядовців проводились в ратуші. Тут же відбувалися міські урочистості і приватні збори.

Отже, владні структури відігравали важливу роль в самоврядуванні міста та дотриманні важливих статутів.

Хочеться сказати декілька слів і про культурно-релігійне життя міста на період  дії Магдебурзького права.

На початку XVI-XVIII ст. Дубно переживало свій золотий вік. Тут проводились контрактові ярмарки, котрі приносили величезні доходи місту. Саме від ярмарків залежало багато торгових операцій.

Культурна спадщина міста була колосальною. На Дубещині були чисельні монастирі, фондовані переважно князями Острозькими. На своїх територіях родина Острозьких мала 20 монастирів і більше 600 церков – і за всіма доглядали, щоб вони були належно прикрашені, та що не шкодували своїх коштів. В XV-XVII ст. у місті та його околицях було побудовано цими праведними князями 3 монастирі: Преображення Господнього, Чесного Хреста, Вознесіння Господнього, а також цілий ряд храмів Божих.

В середині XVI ст. тут було написано Дубенське Четвероєвангеліє – плід роботи ієромонаха Арсенія.

На початку XVII ст. Дубно виконувало роль другої після Острога столиці Острозької ординації. В цей період продовжується зростання магнатського землеволодіння. Януш Острозький запроваджує статут про родинне успадкування (1609 р.) Свої маєтки він поділив на дві частини: майоратно-неподільну і спадкову. Відтак столицею майорату стає Дубно. До майорату входило 24 міста і 592 села. На території краю поширюється фільваркове господарювання. Селяни які працювали на поміщика виготовляли речі не тільки для внутрішнього використання, а й для продажу. У 1666 році в Дубні нараховувалося чотири цехи: ткацький, ковальський, шевський, золотарський.

У ХVІІІ ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починалися 7 січня і тривали цілий місяць. Для зручностей гостей і купців князь Михайло Любомирський побудував кілька двоповерхових будинків навколо Ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило трохи більше 6 тисяч чол., щорічно (протягом двох десятиліть) приймало до 30 тисяч гостей. У замку влаштовувались пишні бенкети, лицарські турніри, феєрверки. Тут ставив свої п'єси знаменитий польський драматург Войцех Богуславський, виступала римська опера. Азартні ігри в замку часто поглинали весь обіг торгового дня. Під час контрактів Дубно тричі (у 1781 році) відвідав польський король Станіслав Август, де йому влаштували полювання на ведмедя.

Дубно XVII ст.

Отож, можна з впевненістю сказати, що Магдебурзьке право відіграло дуже важливу роль для Дубна. З початку надання (1507 р.) і аж до моменту скасування (1831 р., скасоване московським князем Миколою І) воно вправно поширилось на всій Правобережній та в частині Лівобережної України. В своїй основі воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватись тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування. Щодо правних книг, якими користувалися в містах України, то в них мало що було від німецького права. Міста використовували звичайно форму магдебурзького права, але не його зміст. На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.


Джерела

Archiwum kn. Sanguszkow. - Lwow, 1887-1890. T. I. - S.68

Акты Западной Росии. - Р. 2. - С. 143

Актуальні проблеми міст та міського самоврядування. - Рівне, 1993.

Державний архів Рівненської області. Ф. 170; ф. 370; ф. 497

Озор Волынской губерни за 1883 год. Приложение к всеподданейшему отчету Волынской губернии. - Житомир, губернская типография, 1884

Цинкаловский О.Стара Волинь і Волинське Полісся. Т. 1. – Вінніпег, 1984. - С. 12-13.

Берковський В. Джерела до історії Волині у фондах Державного архіву міста Любліна (Польща): архів князів Любомирських в Дбуні // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Науковий збірник. - Олика і Радзивіли в історії Волині та України. - Випуск 18. - Луцьк, 2006.

Любецька Н. Органи дубенського міського самоврядування в XVI-XVIII ст. - С. 37

Книга магистрата города Дубно, год 1712-1731. - №1340, лист 28

Читати інші роботи

 

Відео

English version