Усе велике починається з малого

Головна статті
Усе велике починається з малого
Kremenets and the Magdeburg rights
Всі сторінки

Тематика: Від Магдебурга до твого міста

Назва: Усе велике починається з малого. (Кременець і Магдебурзьке право)

Автор: Штука Світлана

 


Чи можна уявити державу без інститутів управління? Мабуть ні, адже без апарату державних органів в такій країні панував би хаос. Наша батьківщина – Україна. Не любити цю землю і людей, що живуть на ній, – неможливо! Конституційний процес в Україні підняв проблему місцевого самоврядування до однієї з важливих. Однак теоретичні і практичні аспекти реформи самоврядування залишаються суперечливими. Однією з причин цього є те, що недостатньо досліджено процес становлення та функціонування місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування – один із важливих факторів функціонування великого механізму: незалежної, правової, демократичної держави. Можливо, настав час, коли українцям слід розглядати історичні процеси, зокрема впровадження магдебурзького права, як один із етапів європейської інтеграції. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою.

Розвиток торгівлі, що стає основою життя міських громад Німеччини у ІХ –ХІ ст., висунув потребу не лише охорони від зовнішніх ворогів, а й захист свободи і незалежності від місцевих феодалів, внутрішньої самоорганізації та самоуправління. Так, економічний розвиток обумовлює становлення вільних громад, самоврядність яких виникає і розвивається шляхом надання містам окремих грамот-привілеїв. Поступово права міст розширюються і за ними визнається право міської нормотворчої діяльності. Це стало основою впровадження магдебурзького права[3, с.18].

Суть магдебурзького права полягає в тому, що воно встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів[7, с.275].

Перша хвиля поширення на українських землях магдебурзького права припадає на другу половину ХІІІ ст., коли в Холмі, Перемишлі, Львові. Володимирі з’явилися німецькі громади. Впроваджене німецькими колоністами міське право тривалий час залишалося юридичною формою існування  тільки тих громад, які постали в містах Галицько-Волинського князівства. Із включенням західноукраїнських земель до польського королівства урбанізаційний процес на землях Галичини інтенсифікувався:  до кінця ХІV ст. право отримало 37 міст, у ХV ст.  – 73. Виникнення в цьому регіоні міст було викликане передусім необхідністю їхнього захисту від частих татарських, турецьких, молдавських нападів. У ХV ст. –ХVІ ст. урбанізаційний процес охопив землі Волині, де серед перших магдебурзькі привілеї отримали королівські «повітові» міста – Луцьк, Кременець, Володимир[3, с.19].

До численних земель нашої Вітчизни належить багато міст і сіл. Серед них і моє,  хоч невеличке, але дороге серцю місто Кременець. Цікавою є історія запровадження магдебурзького права у місті Кременці.

Початок у Кременці магдебурзького права пов'язаний із великим князем литовським Свидригайлом. Саме він 9 травня 1438 р. видав відповідний локаційний привілей. Цей документ, як і більшість актів, які вийшли з канцелярії Свидригайла, писаний руською мовою, що загалом не характерно для локаційних привілеїв ХV ст., оскільки всі тогочасні привілеї писалися винятково латинською мовою, а пізніше – у ХVІ ст. – як латинською, так і польською.

Кременецький привілей дійшов до нас у пізнішій копії, уписаній у польській транскрипції спочатку в книгу Коронної метрики, а звідти 8 жовтня 1785 р. перенесеній до кременецької ґродської книги. Слід зазначити, що всі акти, видані Свидригайлом, дійшли до нас, на жаль, лише у копіях, тому судити про їх автентичність чи достовірність нам не доводиться. У згаданому привілеї Свидригайло титулує себе як «великий князь литовський і руський», що було характерно для його політики в 30-х роках ХV ст., коли він провадив активну боротьбу за великокнязівський стіл і право титулуватися «великим князем литовським». Німецьке право місту Кременцю надавалося у формі «контракту на війтівство», тобто як привілей на війтівство, і був адресований не всій громаді міста, а конкретній особі – міщанинові німецького походження Юрку з міста Бузьк, який міг виступити організатором цілої громади[1, с.34].

Перша писемна згадка про Кременець датується в Галицько-Волинському літописі 1227 роком. Тоді Кременецьким замком володів тесть Данила Галицького Мстислав Удатний. У 1255 р. хан Куремса рушив на полудневу Волинь і почав пустошити околиці Кременця, прагнучи змусити його теж до підданства. Кременецький посадник князя Данила Андрій вагався, «раз казав: я королів, другий раз: татарський». Літописець підозрює, що він був нещирим для Данила, й злорадно оповідає, що це двозначне становище Андрія вкінці не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його хитрощами, вказав його схопити й забити. Даремно Андрій відкликувався, що має у себе якусь Батиєву грамоту, – татари тим ще сильніше розлютилися, убили його і вирізали серце. Але Кременця захопити Куремсі не вдалося, і він повернувся ні з чим.

За наступника Куремса, хана Бурундая, чорні часи не оминули твердиню. Заставши зненацька князів Данила та Василька, Бурундай примусив зруйнувати найпотужніші фортеці Галицько–Волинського краю. Лев зруйнував укріплення Данилова та Стіжка, а звідти пославши довірених осіб наказав зруйнувати укріплення Львова. Василько же, пославши, Кременець зруйнував і Луцьк. Трагічні події 1261р. призвели до занепаду замку, і започаткувалося його відновлення десь у 1290-х рр. з ініціативи волинського князя Мстислава. Значну роль відіграє Кременецький замок у складних з політичної точки зору перепитіях 40-90-х рр. XIV ст. Це був час занепаду Галицько–Волинського князівства та боротьби за її землі між Литвою, Польщею та Угорщиною. Під час походу 1349 р. польського короля Казимира Великого у Кременці він застає князя литовського Любарта. Для того, щоб врегулювати питання приналежності спірних територій Південної Волині, було укладено двосторонній договір між Казимиром та Любартом, відповідно до якого місто переходило у власність Юрія Наримунтовича на два роки без права відбудови замку. Очевидно, що він тоді перебував в занедбаному стані. 1354р. Кременець уже під польським володінням. Відповідно до грамоти 1366р. між польським королем Казимиром та литовськими князями Ольгердом, Кейстутом, Явнутом та Любартом під польську зверхність перейшла південно–західна частина Луцької землі (Кременець, Олесько, Перемисль), а місто з замком перейшло у володіння Олександра Коріятовича. В 1370р. король Казимир помер, Олександр Коріятович відправився в Краків на похорони. Тоді Кейстут і Любарт, скориставшись його відсутністю, захопили Володимирський і Кременецький замки. Сам замок перебував у такому важкому стані, що Казимир Великий, помираючи, заповів значну суму грошей на його ремонт. Чи були вони використані, – невідомо[8].

Відповідно до угоди між Казимиром III та королем Угорщини Людовиком Анжуйським після смерті першого дві держави об’єдналися. Злиття як такого не відбулося через опір польської шляхти, але угорські старости з гарнізонами під 1377р. згадуються в Олесько, Лопатині, Городило, Перемислі, Снятині, Кременці. Розуміючи, що їм не вдасться утримати свої позиції, угорські воєводи продають у 1382р. названі міста Любарту Гедиміновичу. 1386р. місто переходить у власність Федора Любартовича. Під час боротьби між Ягайлом і Витовтом Кременець певний період часу був під контролем останнього, а 1392р. за умовами другого перемир’я між ними Кременецька волость була передана брату Ягайла, як відступне за Полоцьк. З 1396р. замок потрапив у власність князя Литовського Витовта, який посадив у замку польський гарнізон та старосту поляка.

Надання Свидригайлом 1438 р. Кременцю магдебурзького права можна певною мірою розглядати як закономірний наслідок його бурхливої політичної діяльності. Литовський князь, незважаючи на те, що він не був палким прихильником іноземних впливів, відчував, що магдебурзьке право було потребою часу і його запровадження в містах, що перебували під його юрисдикцією, матиме свої переваги. Протягом 1430-1432 рр. Свидригайло намагався налагодити дружні стосунки із Тевтонським орденом і тому німецьке право стало, ще одним кроком для зближення із орденом[1, с.35].

Перший кременецький війт – німець Юрко, не був знатного походження, оскільки в привілеї згадується без прізвища. Можливо, він прислужився Свидригайлові й отримав війтівство за військові заслуги, як це часто практикувалося в ХV – ХVІ ст. Війт у Кременці був головною особою в системі управління містом. Йому надавалося необмежене право здійснення в місті судочинства. За виконання своїх обов’язків він мав отримувати шостий «пенязь» (з польської мови гроші) від сплати ланового податку, регулярні сплати від доходів із міських крамниць і яток, від міської лазні, млинів, розташованих на річці Іква, третину доходів від судочинства, необмежене право на користування приміською нерухомістю, тобто міськими сіножатими, лісами, полями.

Міщани, які підлягали війтівській юрисдикції, звільнялися на кілька років від сплати деяких податків, від обов’яжу давати підводи та ходити на толоку. По закінченню терміну вільних років вони мали сплачувати щороку по півгривні від кожного лану[2, с.139].

У 1442 р. на віленському з’їзді князь литовський Казимир Ягайлович підтвердив Кременцю німецьке право. Цікавим є той факт, що історична пам'ять кременецьких міщан надалі не зберегла відомостей про перший локаційний привілей чи першого кременецького війта. В актових джерелах  ХVІ ст. не зафіксовано будь-яких згадок про це, що дає підставу припустити, що вже тоді оригінал привілею був втрачений. Причиною могли бути пожежі і спустошення міст від нападів татар і як наслідок – втрата міських книг. У кременецькій ґродській книзі є запис від 23 травня 1569 р., в якому йдеться про те, що після міщанство висловило недовіру війтові Федору Новоселецькому. Збереглося близько двохсот різних актів і привілеїв за 1492-1506 рр., виданих ними як окремим містам, так і особисто деяким міщанам, а крім них ще понад 120 актів різного характеру, що стосувалися міщанства. У 1533 р. Сигізмунд І передав Кременць віленському біскупові Янушу, надавши йому привілей, в якому зазначалося, що місто мало судитися за нормами магдебурзького права з апеляцією до Львова. Та оскільки Януш отримав інше біскупство, 1536 р. Кременець був переданий дружині Сигізмунда І королеві Боні. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків, взискувала народ з усією жорстокістю чужоземки. Від‘їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші. Бона жодного разу не відвідала свої волинські маєтки, хоча й володіла ними понад 20 років[6, с.6].

Водночас 4 квітня 1536 року, підчас віленського сейму, Кременцю було надано новий привілей на магдебурзьке право з різними вольностями за прикладом інших міст Корони Польської, на взірець столичного Кракова. За цим актом усі кременецькі міщани мали судитися тільки за нормами магдебурзького права. До компетенції міської ради на чолі з бургомістром належав розгляд цивільних справ, а лави на чолі з війтом – кримінальних. Міщанам надавалися різні пільги економічного характеру: можливість користуватися вагою, заводити м’ясні ятки, аптеки, різні крамниці, доходи від яких мали йти на користь міста. Радці і писарі звільнялися від сплати податків. Шляхта та інші категорії населення, що проживали в межах міської юрисдикції, повинні були нарівні з усіма міщанами виконувати міські повинності і сплачувати податки, не перешкоджати міщанам у шинкуванні [1, с.38].

З останньої чверті XV ст. Кременець, як і решта українських земель, став ареною руйнівних татарських нападів. Навесні 1497р. татари зруйнували весь повіт, але князю Острозькому вдалося відбити чотириста полонених біля Полоного. У 1500р. 15-ти тисячна татарська орда знищила місто, а околиця довгий період часу лежала пусткою. Наскільки проблема татарських нападів була актуальною та злободенною свідчать акти поч. XVII ст. 1615р. Сигізмунд III Ваза видав «екологічну» вказівку про заборону вирубувати ліси в Кременецькому повіті, так як вони виконували захисну роль для місцевого населення при татарських набігах. Після катастрофи 1620 р. під Цецорою польський сейм виніс постанову «…Кременець прилеглий до кордонів ворога, а так, як він належить до Речі Посполитої, прихиляючись до старого права про озброєння замку, стрільбою, порохом, людьми та іншими речами, які належить для оборони, згідно думки гетьмана мусимо дати». Саме ці трагічні події визначальною функцією міста зробили оборону, а економічне життя ледь жевріло. XVI – пер. пол. XVII ст. це період інтенсивного будівництва та відбудови замків, які мали заступати шлях татарам і складали цілі оборонні лінії: перша – вздовж ріки Серет: Заложці, Тернопіль, Микулинці, Теребовля, Янів, Буданів; друга – Кременець, Збараж, Токи, Сатанів, Гримайлів, Гусятин; третя – Олесько, Поморяни, Бережани[8].

Кременецю, подібно до інших тогочасних міст, була характерна багатоетапність у правовому відношенні міського осередку на автономне поселення на магдебурзькому праві. Процес надання й утвердження інституції міського самоврядування відбувався поетапно з наданням привілеїв 1438, 1442 й 1536 рр., тобто розтягнувся на досить тривалий час.

Однією з проблем, яка постає перед дослідниками, є з’ясування місця війта в міській владній структурі. Будинок кременецького війта розташовувався на ринку, і, як свідчить документ від 9 жовтня 1585 р. – заява бурмистра Войтеха Ґамрата і радців про втрату королівського привілею під час порятунку всього, що зберігалося в ратуші, коли спалахнула пожежа в війтівському домі, який знаходився поряд із ратушею. Коли війт заступав на уряд, то зобов’язувався складати присягу на війтівство. Щодо судової діяльності, то згідно з магдебурзьким привілеєм 1536 р. він був зобов’язаний організувати розслідування злочинів і виносити вироки на основі норм магдебурзького права в кримінальних справах у найтяжчих злочинах – злодійствах, убивствах, підпалах. Згідно з цим привілеєм вищою апеляційною інстанцією для вироків кременецького міського суду була рада міста Львова[5, с.42].

Заступником війта під час судових засідань був лентвійт, його функції, зазвичай виконував старший лавник. Він від імені війта, як уповноважена особа, лентвійт міг бути відряджений до ґродського уряду для внесення скарг. Так, наприклад, 1544 р. лентвійт Матуш Трещковський скаржився від імені війта на пушкаря Кременецького суду для внесення скарги від імені від всіх міських урядників на власників села Бережці з приводу нападів на кременецьких міщан. Також лентвійт був зобов’язаний ув’язнити й доглядати, а в потрібний час привести підозрюваного на судове засідання. Але найважливішою його функцією було здійснення разом із присяжниками судочинства. Він був присутній на судових засіданнях, навіть тоді, коли головував на них війт.

Колегія, що вирішувала кримінальні справи, очолювалася війтом називалася – лава. Члени її – присяжними допомагали війтові формулювати вироки й проводити допити підозрюваних, оглядати місця здійснення злочину, були присутні при виконанні вироку, виступали свідками, ділили майно спадкоємців. До колегії лавників обирали цехових майстрів, каденція яких тривала один рік. Їх кількість залежала від величини міста. У Кракові, Вроцлаві, Вільні їх завжди було одинадцять. Як свідчить документ від 19 червня 1583 р., у Кременці у другій половині ХVІ ст. лава складалася всього із двох присяжників.

У городських книгах зустрічаються документи про проведення в Кременці засідань гайних судів. У містах на магдебурзькому праві вони проводилися у присутності війта, лентвійта та лавників і писаря. Такі суди розглядали справи стосовно спадщини, цивільні і кримінальні справи, а також ті в яких, однією із сторін була приїжджа особа, або іноземець. Склад гайного суду та процес оформлення документації висвітлено в документі від 12 жовтня 1581 р. – свідчення возного про цього перебування в кременецькій ратуші під час розгляду справи князя Федора Масальського з Ярмолою Синицьким про борг 50 коп. гр. лит., не виплачений його батькові 20 років тому[5, с.45].

Рада в ті часи в містах Польщі і Великого князівства Литовського була Вищим органом самоврядування. Вона одночасно була виконавчим і судовим органом та представляла інтереси міста в зовнішніх стосунках. До її компетенції входив розгляд цивільних справ: конфлікти щодо спадщини і майна, нагляд за дотриманням правилам торгівлі, сплатою податків та видатків, дрібні злочини. Кожного року рада мала звітувати перед поспільством про доходи та видатки міських фінансів. Кременецька рада складалася із чотирьох осіб, які переобиралися в кінці року. Кожен із четвірки радців протягом року на три місяці займав місце бурмистра. У документі від 19 червня 1583 р. дається поіменний склад ради: бурмистр Федір Мартинович, радці Войтех Ґамрат, Григорій Злотницький, Криштоф Половецький.

У міському управлінні важливою була посада писаря. Він вів міську канцелярію, вносив до судових книг скарги потерпілих і показання свідків, складав тексти угод.

Міський уряд у місті Кременці складали члени обох колегій (лави і ради): війт, лентвійт, лавники, бурмистр, радці. У більшості містах, таких як Львів, міський уряд складали лише бурмистри і радці. Крім виборних урядників у роботі апарату влади брали участь наймані виконавці – міські слуги, які виконували доручення ради і війта[5, с.49].

І хоча німецьке право не відіграло тієї ролі для Кременця, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Місто звільнилося від влади місцевих правителів-землевласників і набувало нового правового статусу. Воно отримало самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Велика мета розвитку та самоідентифікації українців з європейськими народами починається із малого благоустрою наших міст. Настав час правового відродження української держави, де Феміда виконуватиме свою основну функцію – правопорядку, а ми – українці будемо повноправними членами великої європейської сім’ї .

Читати інші роботи

Список використаних джерел

 

  1. Білоус Н. Магдебурзькі привілеї Кременця ХV – ХVІ ст. [Текст] / Н. Білоус// Студії і матеріали з історії Волині, 2009 [збірник]/ ред. вип. В. Собчук. – Кременець; Т: Астон. –
  2. С. 33-40.
  3. Заєць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ ст. – пер. половині ХVІІ ст. –Львів, 2003. – 289 с.
  4. Іванко М. Магдебурзьке право /М. Іванко// Україна. –1999. –1. – С. 18-19.
  5. Кіселичник В. Про надання українським містам у ХІV – ХVІІ ип. Магдебурзького права /В. Кіселничний // Право України. – 1996. – № 9.– С. 82-84.
  6. Кравченко В. Структура міської влади міста Кременця в другій половині ХVІ ст. [Текст] / В. Кравченко// Студії і матеріали з історії Волині, 2009 [збірник]/ ип.. ип.. В. Собчук. – Кременець; Т: Астон. – С. 41-50.
  7. Кременецька королева Бона купалася у крові незайманих дівчат ?/Нова Тернопільська газета. –№13, 2006. – С. 6
  8. Магдебурзьке право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. –К.: Либідь, 1997. – С. 275-277.
  9. Чернихівський, Г. Кременеччина від давнини до сучасності / Г. Чернихівський. — Кременець : Папірус, 1999. — 320 с., 32 с. іл.
  10. Місто Кременець [Електроні ресурси] – Режим доступу: http://history.kremenets.net.ua/

 



Відео

English version