Історія шоколадного міста

Головна статті
Історія шоколадного міста
The History of Chocolate City
Всі сторінки

Тематика: Від Магдебурга до втого міста

Назва: Історія шоколадного міста

Автор: Фінгарет Юлія

 

Наш Тростянець – озера лебедині,

Озера із живих джерельних чаш,

Є інші Тростянці на Україні,

А ти – єдиний в світі, рідний наш!

(Леонід Татаренко)

 

 

 

Минаю станцію Скрягівка, а за кілька хвилин зупинка в Тростянці. Щоправда станція називається по-іншому – Смородине. Тростянець - звичайний районний центр, один з багатьох в Сумській області. Від самих Сум – за 60 кілометрів.

Залишаю перон і перше, що бачу - велику привокзальну площу, яку здавна прикрашає пам‘ятник у вигляді танку. Такий є у більшості українських міст. Це - історія… Озираюсь навколо: не була тут цілий рік, а здається – ціле століття. Скільки ж всього змінилося. Утім одне залишилось незмінним – запах гарячого шоколаду, що видмухується з фабрики і застеляє все місто – від головних вулиць до забутих куточків.

Якщо б ви нині прогулялись Тростянцем, певно погодились: ця місцина, чи не єдина в регіоні, яка може зацікавити не лише українського туриста, а і гостей з-за кордону. «У захваті від сучасного Тростянця, – розказує кум, який зустрів мене на вокзалі, – залишився навіть голова представництва Євросоюзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра. А у 2011 році Тростянець посів друге місце серед міст України за рівнем розвитку благоустрою!» Утім про це, дорогий читачу, я розкажу трохи згодом. Зараз – кілька слів про історію міста, щоб потім краще зрозуміти, як швидко і дійсно по-європейськи  розвивається Тростянець.

Дорогою додому проходжу міський парк, музей, фортецю «Круглий двір»… Ти ба! Відбудували все!!! Навіть табличка з’явилася, де написали про історію міста. Роком народження Тростянця вважають 1660-й. Тоді з Наддніпрянщини на ці землі прийшли переселенці і оселились серед боліт перед Охтирською горою. Назва міста походить від річки Тростянки, що заросла тростиною. А за іншою версією – пращури називали тростянцями острівці серед боліт.

Довгий час слобода Тростянець належала князю Надаржинському. Потім помістя перейшло до родини Кенігів. У 18-19 століттях у Тростянці з‘являються дендропарк «Нескучне», грот «Німф», палац Голіцина, фортеця «Круглий двір» – всі ці архітектурні об’єкти збережені і мають статус пам’яток державного значення. Однак, коли потенційні туристи читають подібну інформацію в Інтернеті, вони навіть не уявляють, скільки довелось пережити цим красивим пам‘яткам, щоб було бажання біля них сфотографуватись. І пережити не у сенсі війн, розрух, революцій… Це, звичайно, теж. Утім, найбільше вони постраждали від людської байдужості. Коли ці об‘єкти руйнувались від плину часу, жодна українська влада не знайшла коштів для їх ремонту…

…Мороз  -20, а я зупинилась посеред міста і почала пригадувати дитинство…

Тоді наша родина ще не мала автомобіля. На заняття до музичної школи батько возив мене на велосипеді «Україна». Скрипка в пластмасовому футлярі висіла на кермі і постійно била мені по колінах. А я сиділа на рамі – худорлява темноволоса дівчинка з двома хвостами і бантами, які в купі були більші, ніж моя голова. Дорогою роздивлялася навкруги і запам‘ятовувала місто.

Тростянець був не таким, як зараз. Тоді він нагадував суцільну розвалину. Фортецю «Круглий двір» (єдину таку на всю Європу) – розкрадали по цеглинах. Одна стіна узагалі зруйнована вщент! Просто обідрана будівля. Будинок Л. Кеніга (родина якого 43 роки правила Тростянцем), де свого часу гостював навіть П. Чайковський, був у таких заростях височезного бур‘яну. Згадуючи своє бурхливе дитинство, розкажу вам таке. Уявіть собі: чотирнадцятилітні дівчата зібралися компанією (8 подружок, усі відмінниці, доньки порядних батьків) і для того, щоб відзначити день народження, купили в місцевому «Гастрономі» «Сумську горобину» - це така наливка. Тоді популярною була наливка з чорносливу, абрикоса і навіть шоколадна. Узяли також одноразові стакани і одну на усіх цигарку. Де, як ви думаєте, ми все це розпивали? – на ганку будинку Голіцина - в історичній садибі 1759 року!!! Як я вже розповідала, сам об‘єкт був занедбаний далі нікуди. Тут за бур‘янами нас би ніхто й не застукав, бо освітлення не було і повз будівлю мало хто проходив.

Місто мого дитинства потопало в бідності. На розбитих дорогах купи сміття, яке розносив вітер. Тростянець вимирав. Мешканці тікали звідси куди  подалі – до родичів, на заробітки. Пам‘ятаю добре, як професійні лікарі виїжджали в Канаду, там їм більше платили…

…Відчуваю, що пальці на руках і на ногах змерзли зовсім, тому швидше вирушаємо з кумом в напрямку будинку.

2012 рік. Тепер я бачу зовсім інше місто. Овва! Вулицю 50 років СРСР перейменували на ім. Л. Татаренка (поета, який написав вірш про Тростянець, пізніше покладений на музику). На табличці викарбували ще й англомовну назву – Tatarenka str. Як розповів мій кум, Тростянець теж готується до Євро-2012.  Подібними табличками європейського зразка відтепер позначають усі вулиці. Місто всього за сотню з гаком кілометрів від Харкова, де проходитимуть матчі турніру. Тому мер готується до напливу туристів і у Тростянець. Спочатку я з цього щиро посміялася. Утім вже згодом мені пояснили, що, теоретично, поява тут іноземних гостей реальна.

Місцеве самоврядування вже кілька років всерйоз займається питанням пропаганди міста як на національному рівні, так і за кордоном. Міський голова Юрій Бова зібрав молоду команду. Я назву їх «Права рука». Кілька амбітних цілеспрямованих парубків, у тому числі і мій кум - Максим Синявін, створили досить потужний колектив. Ще у 2005 році, коли Бову обрали мером, він розробив програму, спрямовану на те, щоб Тростянець «підняти з колін».

А тепер - про культурні досягнення. На відео, яке я додала до матеріалу, ви зможете побачити архітектуру Тростянця «до» і «після» реставрації. Міські краєвиди і пам‘ятки - це те, що, безумовно, приваблюватиме туристів. Я не повірила своїм очам, коли побачила фортецю «Круглий двір» в новому образі. Охайна, рівномірно зашпакльована старовинна будівля відкрилася для мене по-новому.


На місці зруйнованих стін постала міцна, сонячного кольору потужна фортеця. Ви б бачили її вночі: креативне підсвічування, кольори якого  змінюються кожної хвилини. Чотири круглі триповерхові вежі. На одній з коротких стін -  вхід у вигляді фігурної арки з флюгером нагорі.

Виявляється, вже кілька років «Круглий двір» відкритий для туристів. Тут проводять День міста, а ще – організовують театралізовані лицарські поєдинки, у яких участь  беруть столичні артисти. Усе як по-справжньому:  костюми, музика, старовинні танці, вогняне шоу. Уявіть, лише за один такий святковий день в Тростянці побувало понад 3 тисячі туристів. Здається мало, однак, стількох одразу тут ще не було.

Раніше «Круглий двір» сполучався підземним ходом з панським будинком – обійстям князя Голіцина, яке зараз теж реставрували і чудово освітлюють уночі. Зараз там наливки потай не поп’єш! Відтепер тут справжній музей. Не впізнати цей маєток і зсередини:  шикарні білі зали. Щоб вони не пустували, міська влада зробила картинну галерею. Влітку 2011-го в Тростянець приїжджали українські художники, а також митці з Польщі та Швеції. Вони писали пейзажі нашого краю, а потім деякі свої роботи дарували галереї Голіцина.

Щотижня до обійстя з усієї області приїжджають молодята, щоб провести тут виїзну реєстрацію шлюбу. А ще міські управлінці запрошують світових музик і влаштовують вечори класичної музики в будинку Голіцина.

Шоколадна фабрика, або просто «шоколадка», як її називають тростянчани, подарувала будинку Голіцина коштовний німецький рояль. Тут вже музикували польські піаністи, акомпанували німецьким і японським скрипалям.

За останні роки неподалік відреставрованих будівель з‘явились дві прекрасні алеї – «Алея Закоханих» із скульптурою у вигляді сердечка і алея, що веде до парку ім. П.Чайковського.


«Так само «підпудрили носика» і дендропарку, - каже кум, - хвойні ліси – це ще один наш козир. Тут є, чим дихатиJ. Серед столітніх дубів, сосен, каскаду озер, пов‘язаних між собою і кількох мінеральних джерел можна чудово відпочити у будь-яку пору року». У серці лісу - неперевершений кам‘яний грот – «Німф». Не раз там бував Чайковський, коли гостював у Тростянці. Як подейкують місцеві історики, саме тростянецька природа навіяла молодому композитору музу на написання увертюри до драми Островського «Гроза». Екзотичну споруду гроту збудували у 1809 році з великих кам’яних брил плескатої форми. Раніше через хащі пробратися сюди було нереально. А нині – і дорога є, і вказівники.

У місті навіть туристичні мапи розробили. На них вказали адреси і фото об‘єктів, які варто відвідати. А найбільше мене вразило те, що наші міські упорядники навіть сувеніри тростянецькі зробили: календарі, футболки, ручки, пазли, магніти, брелоки, прапорці… Коли я була в Парижі, то сміялась із того, що не могла знайти сувенірів, щоб не «made in China», а саме з Парижу… Однак в Тростянці всі сувеніри регіонального виробництва.

…І я б не говорила стільки про туристичні досягнення, якщо б не почула слова кума:  «На відновлення культурних цінностей – майже жодної державної копійчини». Тростянець – бездотаційне місто. Розвитку завдячує саме собі. Лише зекономлені гроші міського бюджету та гроші підприємців, які мерія отримує в результаті дипломатичних перемовин.

Ще у 2007 році держава виділила 800 тисяч гривень на проект реставрації і на роботи з відновлення фортеці «Круглого двору»,  однак ці кошти місто так і не отримало. За словами чинного мера, вони «зависли» в облдержадміністрації, в Управлінні будівництва та архітектури. Тому і фортецю, і будинок Голіцина, і парк, і алеї, і урочище, - це все приводили до ладу власним коштом. Думаю, це говорить про спроможність міських управлінців контролювати збір податків для фінансування задуманих програм.

Однак, як кажуть, щоб жити в європейському місті, однієї краси недостатньо. Треба ще й мислити по-європейськи. Одна з головних ознак магдебурзького права, - це особиста свобода кожного. Ніколи до цього я й не замислювалась: а чи вільні у своїх думках і рішеннях тростянчани?

Кум розповів мені кумедну історію з приводу свободи слова «по-тростянецьки».

«Де б іще, в якім краю, учителька поскаржилась Президенту країни на погане життя, отак от - прямо в обличчя?!» - розпочав він. А історія була така.

Віктор Янукович приїхав в Тростянець з робочим візитом. На шоколадній фабриці відкривали новозбудований цех виробництва печива та бісквітів Тростянецької шоколадної фабрики ПАТ «Крафт Фудз Україна» (додам, що тут виробляють всім відому «Корону», «Мілку», каву «Якобз» і т.д. Тростянецька шоколадна фабрика - єдина в державі з повним циклом виробництва, від обробки какао-бобів до пакування готової продукції. Фабрика реалізує продукцію на внутрішньому ринку та експортує її до Росії, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану і Туркменістану, забезпечує 2000 робочих місць для городян). І от після всіх урочистостей гаранту влаштували екскурсію містом. Наш Президент дотримується гарної традиції  – спілкуватися з людьми, які прийшли на нього подивитися (як ви розумієте, на Сумщину Президенти не часто заїжджають).

Під час такої розмови Віктор Янукович запитав: «Як вам живеться?», на що вчителька з сільської школи, розташованої неподалік Тростянця сказала, що «не дуже». Президент відповів: «Щось по вам і не видно». Учителька не втрималась і розповіла, що, на відміну від тростянецьких вчителів, сільські вже три місяці сидять без зарплати. Перед приїздом гаранта їм видали по 100 гривень авансу і попросили мовчати. Після цього в районі почались перевірки. Як виявилось, обласна влада направила в район зарплатні гроші, утім тутешні керівники вирішили «підзаробити» і пустили їх у банківський обіг. У результаті, за останні місяці Указом Президента зняли голову Тростянецької райдержадміністрації, його заступників, а також керівників районного відділу освіти. Зарплату вчителям видали. Ось так продемонстрували свободу слова Тростянецького краю – свободу громадянського, вчительського слова. Утім, згодом я зрозуміла, що громадська думка в Тростянці здатна вирішувати і більш суттєві проблеми.

…Ми вже підійшли до мого будинку. Це п‘ятиповерхівка. Підходжу до під‘їзду, вхід освітлює ліхтарик, а от всередині -  темінь. Однак, щойно я ступила на сходи, як ліхтарик на першому поверсі загорівся. Потім так само на другому, третьому, четвертому... Щойно я зайшла в квартиру – світло в під‘їзді згасло. Саме житло давно не обігрівається загальною котельнею. Її, виявилось, як і всі інші в місті, ліквідували. А у теплій квартирі, де мене чекають батьки, встановлений котел. Що це за новації?

Як виявилось, в нашому місті уже кілька років працює так звана програма «Енергозбереження». Почали з громадських слухань і вирішили перевести весь Тростянець на індивідуальне опалення. В кожній квартирі, будинку – власний котел. У кого грошей на його встановлення не було, тим місто допомогло.  Відтепер люди самі обирають температурний режим для обігріву оселі. Плата за опалення різко знизилася. Наприклад, у 2007 році за обігрів своєї двокімнатної квартири комунальною котельнею ми платили 250-300 грн. на місяць, нині ця сума втричі менша. «І це в тому випадку, якщо в оселі справжнє «літо»,  - каже мама. У період з 2006 по 2011 рік Тростянець зекономив для країни 24 мільйони кубічних метрів.

А щодо під‘їздів – тут встановили енергозберігаючі світильники з датчиками руху та сутінковими реле. Проект окупився за рік. Нині тут економлять 80% електроенергії. Це при тому, що абсолютно всі вулиці невеличкого міста освітлюються,  щодня декоративно підсвічують «Круглий двір», Будинок Голіцина і одну з церков Тростянця.

Загалом, враховуючи дію двох енергозберігаючих проектів, лише за кілька останніх років місто заощадило 250 - 300 тисяч гривень. «Таким чином можна підсумувати, що в Тростянці діють певні правила, люди ухвалюють спільні рішення і конструктивно втілюють їх в життя. А це щось схоже на європейську ідею, ну правда ж? – вирішив помудрувати кум Максим перед моїми батьками, - верховенство народу обумовлює рівність, свободу та незалежність громадян у межах національної держави. Серед європейських принципів - дотримуватись правових норм і свобод громадян, задовольняти їхні соціальні та культурні потреби»…

…Наше обговорювання рідного краю затягнулось і стрілки годинника добігали до дев‘ятої вечора. Здавалось, мама вже остаточно звикла до того, що я поряд, аж раптом вона несподівано засумувала… Це з того приводу, що живу я далеко від неї, і рідко повертаюсь додому зі столиці. А іноді мама навіть просить мене перебратися до Тростянця. Ну а якщо помізкувати на цю тему, зважаючи на нові зміни в місті і стільки плюсів на перший погляд, то що виходить? Тростянець розквітає. Якщо взяти європейську традицію гостинності, у цьому він розвинений більш ніж будь-яке місто області. Дороги, готелі, вказівники і путівники – ми готові приймати туристів. Однак і сама влада визнає – заробляти на європейцях по-європейськи треба ще повчитися.

Торік в Тростянці влаштували День Європи. В центрі міста зібрали молодь, організували конкурс на кращий малюнок з тематики: «Твоє місто – європейське місто», відкрили сучасні спортивні майданчики – тренажерний, для пляжного футболу, волейболу і тенісу. Було красиво і яскраво. Тоді місто відвідала навіть Євроделегація на чолі з головою Представництва ЄС в Україні Жозе Мануелем Пінту Тейшейрою. Він оцінив темпи розвитку міста, похвалив мера і побажав швидше навчитися заробляти на туристах. А поки це у зародковому стані,  є чимала проблема із працевлаштуванням у Тростянці.

Не сперечається з цим і мій кум. Визнає – більшість тростянчан працюють на шоколадній фабриці, бо там найбільші зарплати. Багато роботи і на залізниці. Добре заробляють ті, у кого власний бізнес. Інші задіяні на державних підприємствах. Молодь з Тростянця виїжджає, бо не всім до душі працювати у запропонованих галузях. От, наприклад, мені, як телевізійному журналісту, в Тростянці роботи нема. Хоча кум заперечив. Каже, нещодавно за підтримки кількох громадських фондів в місті створили громадське телебачення, програми якого транслюють на хвилях кабельного ТВ.

Однак, як в одному маленькому Тростянці застосувати знання молодих юристів, економістів, політологів, перекладачів – над цим нині мізкують в міській раді. Виявляється, тут в розробці купа інвестиційних проектів. «Мер, - каже кум, -  розповідав: «Ще у 2007-му році разом з українськими економістами та американськими експертами ми визначили – у майбутньому Тростянець стане українською столицею шоколаду.

Нині в розробці проект будівництва потужного логістичного центру для «Крафт Фудзу» - площею 50 тисяч квадратних метрів. До того ж фабрика планує відкрити нові лінії. Інвестувати в Тростянеччину охочих вистачає, наприклад, у сферу виробництва сировини для тієї ж шоколадної промисловості. Є перспективи виготовляти борошно, цукор та яєчний порошок на території Тростянецького району. Ми плануємо розвиток кластеру навколо «Крафту», який би займався переробкою сільгосппродукції і віддавав її фабриці. У такий спосіб вдасться ліквідувати зайві перевезення, закупівлю цієї сировини в інших регіонах. Це забезпечить тисячі нових робочих місць в майбутньому.  Можна буде залучати населення для вирощування цієї продукції, а не сою і соняшник, які виснажують родючі землі. Ми ставимо на обговорення сесії питання, щоб віддати інвесторам під будівництво кластеру привабливі земельні ділянки з транспортними, газовими та електрокомунікаціями. Пропонуємо вкладникам грошей зменшити свої ризики, бо, по-перше, в Тростянці вже успішно працює західний інвестор («Крафт Фудз»), по-друге, є серйозна соціальна сфера – люди, які готові працювати. І здавалось би, є всі перспективи для успішного розвитку. Як-то у цитаті з фільму: «Красиво жить не запретишь, но помешать можно».

За словами мого кума-депутата, на сесіях міськради його колеги відмовляються голосувати «ЗА» «зелене світло» для інвесторів. На моє запитання «Чому так відбувається?» Максим відповів, що депутати хочуть «скинути» чинного мера. «Ой, зовсім забув розказати, наш Бова – він же не «регіонал». У нас своя партія «Рідне місто», яку ми зареєстрували два роки тому. Ні, ми не те щоб в опозиції до влади – у нас просто своя ідея -  альтернативна, так би мовити. Ми виграли вибори 2010-го і втримались, коли у більшості регіонів країни «летіли голови» і ставили своїх. Мер із сумським губернатором приятелюють, адже у Тростянця відмінні показники по області. Сюди їдуть люди. Ми підвищуємо рейтинг Сумщини в цілому…То на чому я зупинився? Ааа… В депутатському корпусі у нас була більшість. Утім, щоб лобіювати власні інтереси, деякі депутати забули про інтереси громади і розвиток міста їх перестав турбувати.

Розумієш, більшість депутатів, які не голосують – провідні бізнесмени Тростянця. Здається, їх не цікавить нічого, крім власних магазинів. Розуміючи, що можуть прийти інвестори, вони бояться, що їх з їхнім бізнесом можуть так би мовити «посунути». Хоча, я не розумію цієї позиції. На мій погляд, що більше місто буде розвиватися, то більше перспектив вкласти гроші в туризм, відповідно – буде більше гостей міста і вони ж виручатимуть цих горе-депутатів з їхнім бізнесом. Ти уявляєш, вони настільки бояться втратити копійчину, що доходить до абсурду. Минулого року в Тростянці відкрили супермаркет «АТБ» – не наші хлопці, звісно, хлопці більш серйозні. І наступної ж сесії ці депутати готувались виразити недовіру меру за те, що НЕ ЗАВАДИВ ВІДКРИТИ СУПЕРМАРКЕТ В МІСТІ. Бо там ціни на продукти нижчі за ті, що вони накручують в своїх магазинах.  Людоньки, і це при тому, що нашим бізнесменам 150 разів пропонували зробити те саме… Ех, що вже говорити… Вони усіма силами намагаються завадити розвитку Тростянця. І ще вони не можуть допустити, щоб розвиток Тростянця став заслугою мера з маловідомої партії «Рідне місто».  Утім, ми сподіваємось, згодом вони все ж зрозуміють, де справжня золота жила. Можливо, губернатор посприяє…».

Ще кілька днів я гостювала в Тростянці, а потім повернулася до Києва, щоб вам переповісти ось таку невеличку історію одного шоколадного міста на Північному Сході України. Виявляється, щоб побачити динаміку розвитку району, необхідно абстрагуватися, «пожити окремо».  Тростянець якомога сильніше намагається, як те курча, вибитися зі шкаралупи «совдепівської» бюрократії, зламати старі стереотипи. І вдало виходить втілювати європейські стандарти. Виходить, і на це є підтвердження. Однак, як бачимо, не менше перепон. Тростянець – як хворий людський організм. Альтернативну владу, ніби ковток свіжого повітря, запустили туди, як антибіотик. Утім складно йому боротися з інфекцією, бо організм активно пручається: лікуватися за європейським рецептом заважають ті наші історичні забобони, що формувалися в Україні роками.

 

Читати інші роботи


The History of Chocolate City

Yulia Fingaret

Trostianets is a small town in Sumy region with rich history and numerous places of interest. In 18th and 19th centuries the town passes into the hands of the Koenig family who built the Neskuchne arboretum, the Nymph grotte, the Holitsin palace, the Krugly Dvir fortress in Trostianets. In the Soviet times the latter was vandalized, and it’s only after 1991 that the fortress got back its massive and impressive shape. The Holitsin palace has also been renovated, and now it attracts the newly married couple from Sumy and Kharkiv regions. However, these achievements are a merit of young political activists who negotiated with the town administration and private sponsors in order to attract investment in the renovation of the relics of the past since the town doesn’t get any regular grants from regional authorities. One of the most powerful chocolate factories of the Craft Foods Corporation has been recently established in Trostianets, and the population hopes that foreign investment will be a powerful incentive to economic development of the town.

Відео

English version