Якщо ти чогось дуже хочеш, просто знайди свою стежку і прямуй нею

«Якщо ти чогось дуже хочеш, просто знайди свою стежку і прямуй нею», -  помічник депутата від Республіки Польща до Європейського парламенту Міхала Боні - Катерина Березовська, інтерн МА 2006-2007.

І: В умовах сьогодення молодій, талановитій, амбіційній українській молоді, з яскравою представницею якої маю сьогодні честь поспілкуватися, надзвичайно важко знайти і реалізувати себе. Ще важчою видається побудова власної кар’єри за кордоном. Як випускникові українського ВНЗ стати помічником євродепутата? У чому секрет успіху?

Р: - Я переїхала до Польщі у першу чергу для особистого розвитку. Розуміла, що маючи певний багаж знань, досвід співпраці з міжнародними гуманітарними та благодійними організаціями, органами державної влади прагну іти далі. У місто закохалася з другого поглядуJ Приїхавши сюди вперше на міжнародний фестиваль, я відчула її позитивну енергетику. Повернувшись в Україну, зрозуміла, що бажання жити у Варшаві сумісне з бажанням саморозвитку. Тому, вже через два тижні переїхала. Здивувала всіх: і рідних, і близьких J Все вийшло наскільки «логічно», що я досі дивуюсь. Потім мені пощастило познайомитися з такою мудрою і досвідченою людиною, як Міхал Боні, Депутат Європейського Парламенту.

І: Фахівців якої галузі сьогодні готові працевлаштувати євродепутати?

Р: Мені подобається сучасна тенденція у світі – працевлаштовують людей, не резюме J Моя перша освіта, так як і друга, не пов’язані з міжнародними відносинами. Починалося все з митної справи, а закінчилося дипломною роботою на тему екологічного контролю під час проведення міжнародних миротворчих операцій у Національному Авіаційному Університеті (НАУ). Моя студентська мрія – покерувати літаком, нажаль, поки що не здійснилася J. Потім були курси підвищення кваліфікації в Афінах та Брюселі. Однак, паралельно з навчанням я постійно працювала. Помічник євродепутата має бути активним, гнучким, змотивованим. Постійно оновлювати свої знання у сфері, де залучено його керівника.

І: А яким чином вдалося дістатися на курси в Грецію?

Р: У першу чергу, власне бажання. У нас була чудова підготовка в університеті. НАУ цікавий тим, що навчання може відбуватися іноземною мовою. Повністю, включаючи фізичне виховання! Я обрала напрямок «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» англійською. На той момент не було ще французької і іспанської, які є сьогодні. Через півроку з тридцяти двох чоловік, які поступили на перший курс, нас залишилося шістнадцять. Було складно. Вступ до фаху, який є загальним предметом і основи вивчаються під час шкільного курсу біології, за першим разом переважна більшість студентів не склала через мовний бар'єр. Не завжди все вдавалося, так як хотілося з першого разу J Плюс, одночасно працювала. Але це був початок мого вільного володіння англійською мовою, який дав поштовх для пошуку відповідної інформації у світі і можливість стати слухачем курсів підвищення кваліфікації в Афінах, а згодом і у Світовому банку. Курси знайшла самостійно, подалася - мене прийняли.

І: Ви згадували про досвід роботи в міжнародних організаціях…

Р: Так, я працювала у Міжнардоному Комітеті Червоного Хреста. Спочатку асистентом у відділі міжнародного співробітництва, потім мене запросили до Національного комітету Товариства Червоного Хреста України, де працювала головним спеціалістом, згодом - завідуючою відділом залучення ресурсів.

І: Чому саме ця організація? Як туди потрапити?

Р: - Дуже добре пам'ятаю свій перший візит до Регіональної делегації МКЧХ. Коли я прийшла, здається принесла якісь документи, мене попросили допомогти. Щось незначне, практичне. Я із задоволенням погодилася. Коли моя робота була виконана, мене спитали: "До котрої години плануєш тут бути?" Я: "Хвилин ще десять побуду і піду." А мені: "Знаєш, ми працюємо до шостої." Це, напевно, і була своєрідна декларація прийняття, а для мене стало певним визнанням, оскільки тоді на міжнародну спільноту я ще дивилася такими дитячими очима. Пам’ятаю, як у шафі стояли три папки: «Україна», «Білорусь» і «Молдова» - я зловила тоді себе а думці: «Як політика цілої країни може зміститися у одну! папку» J Потім була робота з делегатами з інших країн, які брали участь у військових навчаннях, які надавали благодійну та фінансову допомогу, вчили інших рятувати своє житті у випадку небезпеки. Благодійна діяльність супроводжувала мене з самого початку кар’єри, і навчила знаходити вирішення з будь-яких ситуацій.

І: Ви викладали?

Р: - Так, для офіцерів у Національній Академії Оборони України на той час. Ми розробили цілий курс підготовки офіцерів для участі у міжнародних миротворчих операціях. Я читала лекції з міжнародного гуманітарного права.

І: А Українська біржа благодійності...

Р: Українська біржа благодійності - це проект, який був започаткований за ініціативи фонду Віктора Пінчука. Взагалі, я б назвала Віктора Михайловича флагманом іновацій в Україні. Завдяки йог, власній мотивації, можливостям та креативній команді, започатковано дуже багато успішних проектів. Та сама стипендіальна програма "Завтра.ua", в рамках якої студенти отримують фінансову допомогу і мають можливість подаватися на міжнародні освітні курси. «Пінчук арт-центр», який відкриває людям безкоштовний доступ до міжнародного сучасного мистецтва не лише з точки зору виставок, але й курсів, зустрічей з відомими авторами, особливими людьми. Це була перша в Україні приватний арт-центр із безкоштовним входом для кожного. Та сама "Колиска надії", завдяки якій закуповувалося обладнання для медичних центрів та установ. "Українська біржа благодійності" - перша в Україні незалежна загальнонаціональна соціальна інфраструктура онлайн-благодійності. Будь-хто – фізична чи юридична особа – може за власним вибором підтримати благодійний проект у найлегший і найзручніший для себе спосіб. Це - 100% контроль коштів, які направляються виключно на реалізацію конкретного проекту. Дійсно масштабний і іноваційний для України проект...

І: Діяльність у рамках "Української біржі благодійності" привела Вас в Давос.

Р: Так, на проведення Міжнародного економічного форуму. Саме там ми презентували цей проект вперше.

І: Велика команда була?

Р: - На початку, дай згадати... до шести чоловік. Люди відповідали конкретно кожен за свій сектор. Наприклад, сектор співпраці з недержавними організаціями та благодійними фондами. Нашим завданням було перевірити їх надійність, відповідність роботи заявленим напрямкам. Все розроблялося з нуля – база даних на сервері, сайт, дизайн, проекти у новому форматі. Я дуже рада, що сьогодні, цей проект ще більш живий і динамічний.

І: Ви дуже динамічна особа, яка не боїться ставити собі нові завдання, змінювати рід діяльності. Все це, безсумнівно, сприяє здобуттю нового досвіду. Що б Ви могли порадити українському студентові?

Р: Життя – це рух. Досвід роботи у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів навчив мене дипломатії. Після Української біржі благодійності певний час працювала у міжнародному бізнесі. Це була велика приватна корпорація. Тут вдалося випрацювати відповідність дедлайнам, самодисципліну. Зокрема, відповідь на повідомлення, яке ти отримуєш, необхідно надати до 24 годин. Знову ж таки, доступний ти маєш бути майже 24 години, у зв'язку з тим, що є різні компоненти і різниця в часі. Що можна порадити? В першу чергу, не боятися. Якщо ти чогось дуже хочеш, просто знайди свою стежку і прямуй нею. По друге, дуже важливо зарекомендувати себе як відповідальну людину, людину, яка поважає час інших, людину, яка хоче чогось досягти і працює над цим. І людину, яка здатна вести конструктивний діалог, навіть коли «стопчик температури переговорів покинув зону градусника» J

І: Переважно студенти не знають у якій галузі вони хотіли б працювати. Ваш рецепт: як визначитися?

Р: Я постійно прислуховуюся до себе. Що мені цікаво?  Чим можу я бути корисна у цьому напрямку? Якщо ти цікавишся політичною сферою і постійно відслідковуєш, навіть підсвідомо, зміни у цьому середовищі: де, який був візит президента? До чого це призвело? До чого країни домовилися? Яким чином це позначиться на звичайному громадянинові тієї чи іншої країни? Можливо, доцільно звернути увагу на цей напрямок? Якщо цікавлять іноваційні технології, стартапи, відчувається підприємницький хист - сьогодні для їх розвитку є колосальні можливості. У КПІ, наприклад, запустили проект "Політеко". Це - комплекс для стартапів. Ще будучи студентом можна представити свою бізнес-ідею, яка має можливість отримати фінансування. Венчурним фондам та інвесторам подається твоя пропозиція. Вони її розглядають, оцінюють ризики, вигоду, яку можуть отримати, і можна отримати фінансування на свій проект, що дозволить започаткувати вже власний бізнес. Раніше таких можливостей не було. Минулого року ми запускали проект, який називається Hackaton Bridge - Poland to Ukraine. Конкурс, в рамках якого, у трьох категоріях (бізнес, суспільство і культура) надавався грант на суму 10000 євро. Чому бізнес? Тому що це інновації. Чому суспільство? Тому що це найбільший сектор, який зараз цікавить кожну людину (і кількість заявок на цю категорію підтвердила наші очікування). Соціальні послуги, які надаються, завжди потребують вдосконалення і завжди дофінансування. Чому культура? Бо підтримка культури сприяє росту громадянської позиції. Вже доведено, що держава, яка принаймні 30% свого бюджету направляє на розвиток культури, має 96% громадян з вищим рівнем освіти. Єдиною умовою зголошення участі у конкурсі було створення українсько-польської команди. Молода людина до 28 років могла знайти собі партнера з Польщі, подати заявку, презентувати проект і отримати на його реалізацію 10000 євро. Три проекти отримали таке фінансування. Перший проект - лабораторія документального кіно при студії Довженка. Другий - організація експертних зустрічей спеціалістів з охорони навколишнього середовища з метою розробки інструкцій з управління переробкою відходів. І третій - курс інтенсивного вивчення англійської мови для українських і польських дітей. Дітки з України ніколи раніше не були закордоном.

І: Хто з Ваших близьких мав найбільший вплив на формування Вашої особистості?

Р: Моя родина в цілому. Скільки себе пам'ятаю, у нас завжди була сильна патріархальна родина. Сім’я  дала мені добрі основи, які дозволили розвиватися. Якщо в тебе є база, то це не значить, що ти маєш сісти і розслабитися, це значить, що, використовуючи її, ти маєш рухатися вперед. Стагнації не повинно бути ніколи. Кожній людині притаманна лінь, хоча вона така приємна J але у житті повинна бути мета, цілі.

І: А як знайти ці цілі?

Р: На мою думку, не повинно бути якогось конкретного завдання - стати президентом чи космонавтом. Це дитячі мрії, не підкріплені оцінкою реального середовища. Ситуація постійно змінюється, світ також. І кардинально налаштованих людей може чекати сильне розчарування, якщо щось може піти не так, як вони собі запланувати. Необхідно чітко розуміти, що тобі цікаво робити і як ти в цьому напрямку можеш розвиватися – все! А ось чого ти досягнеш, це вже цікаво J

І: Ви - ділова жінка, яка знає з ким говорить, про що говорить, людина з регламентованим часом, щільним графіком, особа, яка постійно подорожує, зустрічається з людьми, виконує певні функції. Чи задоволені Ви своїми досягненнями?

Р: Ні, я – колишня перфекціоністка. (сміється) Не вважаю себе діловою жінкою. Абсолютно. І ніколи не хотіла нею бути – це перше, а друге - в житті кожної людини, на мою особисту думку, є певні періоди. Є період власного навчання, є період передачі досвіду. Я ніколи не ставила перед собою завдання побудувати добру кар’єру, але для мене принциповим є питання постійного самовдосконалення і розвитку.

І: Сьогодні Ваша діяльність пов’язана із розвитком українсько-польських двосторонніх відносин. Ви помічник євродепутата від Польщі Міхала Боні. Чому вирішили працювати з польським народним обранцем, а не українським?

Р: Завдяки моєму шефу ми дуже підтримуємо Україну. Міхал Боні підтримує Україну на міжнародному рівні, будучи депутатом Європейського парламенту, я – як можу в рамках моїх повноважень J Саме він надіслав до ЄП проект розвитку українсько-польської співпраці. Шеф досить часто буває в Україні. Він виступав із зверненням на Майдані у день річниці, був учасником спостережної місії у м. Харкові  під час парламентських виборів, незважаючи на потенційний ризик нестабільної ситуації, його було запрошено допомогти у реалізації реформи електронного урядування в Україні. Міхал Боні присвячує чимало уваги розвитку інноваціних технологій, проектів. На сьгодні, це - ключовий тренд у всьому світі.  Він є нетиповим політиком. Чим нетиповий? Тим, що паралельно з політичними заявами завжди робить конкретні речі. Мені це дуже імпонує, тому що результатом будь-якої діяльності має бути результат, а не лише процес. Ті самі три проекти, про які вже згадувала, «Український День», який відбувся у Варшаві 27 червня, спрямовані на формування позитивного ставлення до українців, які приїхали в Польщу, розвиток міжнародної співпраці. Колишній Міністер адміністрації і цифризації (знаю, що не в багатьох країнах існують установи, відповідальні саме за політику інноваційний технологій), сьогодні - депутат до Європарламенту від Польщі. Польща – це країна, яка першою зголосилася надати допомогу Україні. І я особисто я за це дуже вдячна.

І: Перебуваючи зараз в Україні, Ви напевно працюєте над дорученнями свого керівника?

Р: Я намагаюся тримати руку на пульсі особистою присутністю. Неможливо зрозуміти ситуацію, не побувавши на місці, не відчувши.

І: На базі яких даних плануєте будувати свій звіт?

Р: Офіційні дані Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Міністерств. Результати особистих зустрічей.

І: Коли зустрінетеся з Міхалом Боні, що Ви скажете йому не для протоколу? Що Ви побачили в сучасній Україні?

Р: - Що вона дуже змінилася. Для світової спільноти було шоком, коли люди стояли на Майдані і в них почли стріляти. Це була мирна демонстрація, жодної агресії. Для мене шоком був мій візит у лютому місяці цього року. Київ тоді мене здивував своєю тишою, очікуванням. Відчувався страх. У банках були великі черги. Я стала свідком ситуації, коли звичайний пенсіонер прийшов в банк і каже: «Віддайте мені мої 100$, які десь ділися з мого рахунку» А керівник банку не захотіла його прийняти - їй просто не було що сказати. Банк збанкрутів, гроші виплачувати вони не можуть, черги колосальні, заробітних плат не видають, вводиться військовий збір. Україна у підвішеному стані. У Києві немає зараз такого кітчу, який був раніше. Немає такої великої кількості дорогих автомобілів у людей, які отримують середню зарплату. Відбулася свого роду «селекція». Що я скажу Міхалу Боні? У першу чергу, я буду базуватися на прикладах людей, які роблять щось, нічого не чекаючи від влади…

І: Чому? На чому варто акцентувати увагу світової громадськості, розповідаючи про Україну?

Р: З моєї точки зору, варто робити акцент на успіху конкретних українців. Таких прикладів чимало. Вони можуть, по-перше, підняти потенціал України, по-друге, показати, що є дійсно свідома людина, свідоме суспільство, яке хоче йти вперед, незалежно від обставин. Поляки хочуть бачити успішні історії, вони хочуть бачити результат своєї підтримки України. Вони хочуть побачити, що Україна все таки є сильною державою, сильним партнером і надійним сусідом.  Такою державою, у яку ми віримо.

І: Дякую за цікаву розмову. Бажаю успіхів у подальшій діяльності на благо нашої Батьківщини.

 

 

Відео

English version